Розділ XV. Перехідні положення | Конституція України

Розділ 15 Конституції України.

1. Закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

2. Верховна Рада України після прийняття Конституції України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією.

Чергові вибори до Верховної Ради України проводяться у березні 1998 року.

{Офіційне тлумачення пункту 2 Перехідних положень див. в Рішенні Конституційного Суду № 1-зп від 13.05.97}

3. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня 1999 року.

4. Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем’єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 цієї Конституції.

Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

5. Кабінет Міністрів України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності.

6. Конституційний Суд України формується відповідно до цієї Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності. До створення Конституційного Суду України тлумачення законів здійснює Верховна Рада України.

7. Голови місцевих державних адміністрацій після набуття чинності цією Конституцією набувають статусу голів місцевих державних адміністрацій згідно зі статтею 118 цієї Конституції, а після обрання голів відповідних рад складають повноваження голів цих рад.

8. Сільські, селищні, міські ради та голови цих рад після набуття чинності Конституцією України здійснюють визначені нею повноваження до обрання нового складу цих рад у березні 1998 року.

Районні та обласні ради, обрані до набуття чинності цією Конституцією, здійснюють визначені нею повноваження до сформування нового складу цих рад відповідно до Конституції України.

Районні в містах ради та голови цих рад після набуття чинності цією Конституцією здійснюють свої повноваження відповідно до закону.

9. Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію досудового розслідування до початку функціонування органів, яким законом будуть передані відповідні функції, а також функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, – до набрання чинності законом про створення подвійної системи регулярних пенітенціарних інспекцій.

{Пункт 9 розділу XV в редакції Закону № 1401-VIII від 02.06.2016}

10. До прийняття законів, що визначають особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі відповідно до статті 118 цієї Конституції, виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації.

11. Частина перша статті 99 цієї Конституції вводиться в дію після введення національної грошової одиниці – гривні.

12. Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд України здійснюють свої повноваження відповідно до чинного законодавства України до сформування системи судів загальної юрисдикції в Україні відповідно до статті 125 цієї Конституції, але не довше ніж п’ять років.

Судді всіх судів в Україні, обрані чи призначені до дня набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені.

Судді, повноваження яких закінчилися в день набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження протягом одного року.

13. Протягом п’яти років після набуття чинності цією Конституцією зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.

{Пункт 14 розділу XV виключено на підставі Закону № 2680-VIII від 07.02.2019}

15. Чергові вибори до Верховної Ради України після відновлення положень Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року за Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України проводяться в останню неділю жовтня 2012 року.

{Розділ XV доповнено пунктом 15 згідно із Законом № 2952-VI від 01.02.2011}

16. Чергові вибори Президента України після відновлення положень Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року за Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі про додержання процедури внесення змін до Конституції України проводяться в останню неділю березня 2015 року.

{Розділ XV доповнено пунктом 16 згідно із Законом № 2952-VI від 01.02.2011}

16-1. З дня набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)”:

1) до утворення Вищої ради правосуддя її повноваження здійснює Вища рада юстиції. Вища рада правосуддя утворюється шляхом реорганізації Вищої ради юстиції. До обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя цей орган діє у складі членів Вищої ради юстиції протягом строку їх повноважень, але які не можуть тривати довше, ніж до 30 квітня 2019 року. Обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя здійснюється не пізніше 30 квітня 2019 року;

2) повноваження суддів, призначених на посаду строком на п’ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом;

3) судді, які обрані суддями безстроково, продовжують здійснювати свої повноваження до звільнення або до припинення їх повноважень з підстав, визначених Конституцією України;

4) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)”, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом;

5) у випадках реорганізації чи ліквідації окремих судів, утворених до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)”, судді таких судів мають право подати заяву про відставку або заяву про участь у конкурсі на іншу посаду судді в порядку, визначеному законом. Особливості переведення судді на посаду в іншому суді можуть бути визначені законом;

6) до впровадження нового адміністративно-територіального устрою України відповідно до змін до Конституції України щодо децентралізації влади, але не довше ніж до 31 грудня 2017 року, утворення, реорганізацію та ліквідацію судів здійснює Президент України на підставі та у порядку, що визначені законом;

7) упродовж двох років переведення судді з одного суду до іншого здійснює Президент України на підставі відповідного подання Вищої ради правосуддя;

8) судді Конституційного Суду України, призначені до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)”, продовжують здійснювати свої повноваження до припинення повноважень або звільнення в порядку, передбаченому статтею 149-1 Конституції України, без права призначення повторно. Повноваження судді Конституційного Суду України, який на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” досяг шістдесяти п’яти років, але рішення щодо звільнення такого судді з посади не ухвалено, припиняються;

9) представництво відповідно до закону прокуратурою громадян в судах у справах, провадження в яких було розпочато до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)”, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, – до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню;

10) Генеральний прокурор України, призначений на посаду до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)”, здійснює повноваження Генерального прокурора до звільнення в установленому порядку, але не довше строку, на який його було призначено, та не може обіймати посаду два строки поспіль;

11) представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції – з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції – з 1 січня 2019 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)”, здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, – до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

{Розділ XV доповнено пунктом 16-1 згідно із Законом № 1401-VIII від 02.06.2016}

***

Конституція України
прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 року

Коментар до Перехідних положень Конституції України

Завершальним елементом структури Конституції України є її Перехідні положення, визначені в шістнадцяти пунктах розд. XV, більшість із яких нині втратили чинність у силу своєї реалізованості. Разом із тим на час прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України унормування Перехідних положень було зумовлено об’єктивними причинами і забезпечувало еволюційний, безконфліктний характер утвердження нових інститутів конституційного права та юридичних механізмів їх реалізації. Перехідні положення Основного Закону також забезпечували здійснення принципу правонаступництва конституційного розвитку незалежної України, започаткованого із прийняттям Верховною Радою України 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет і 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України та формуванням у 1991–1996 р. системи чинного на той час законодавства.

На підставі зазначеного Перехідні положення Основного Закону слід вважати насамперед важливим нормативно правовим механізмом забезпечення стабільності конституційного ладу на час його визначення та на етапі приведення чинного законодавства у відповідність до положень нової Конституції. Іще однією важливою функцією Перехідних положень Конституції України стала мобілізація сформованого в 1991–1996 рр. державотворчого і правотворчого потенціалу та досвіду Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, судів загальної юрисдикції, інших органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також інститутів громадянського суспільства щодо поетапної цілеспрямованої реалізації нової Конституції України. Тобто Перехідні положення стали своєрідною програмою легітимної реалізації Конституції України для всіх суб’єктів права.

Конституційна практика утвердження перехід них і прикінцевих положень існує не лише в Україні, а й у багатьох інших державах світу. Зокрема, вони містяться в Конституції Бельгії 1831 р., Конституції Бразилії 1988 р., Конституції Греції 1975 р., Конституції Іспанії 1976 р., Конституції Італії 1947 р., Конституції Польщі 1997 р., Конституції Російської Федерації 1993 р., Конституції Японії 1947 р. та ін. При цьому основними індикаторами реалізації перехідних положень традиційно вважаються: а) терміни їх дії або б) досягнення конкретної мети правового регулювання, закріпленої у цих положеннях (формування певного органу державної чи муніципальної влади, запровадження національної валюти тощо).

Аналізуючи нормативний зміст коментованого розд. XV «Перехідні положення» Конституції України в цілому, слід виділити такі види суспільних відносин, що регулюються його пунктами: 1) пов’язані з подальшою дією чинного на час прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України законодавства; 2) пов’язані з тимчасовим обмеженням конституційних прав і свобод людини; 3) такі, що визначали підстави, строки і порядок формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також обсяг їх повноважень після прийняття Основного Закону; 4) такі, що передбачали запровадження національної грошової валюти; 5) пов’язані з правовим режимом використання існуючих військових баз на території України; 6) пов’язані із строком діяльності органів влади у зв’язку із відновленням дії Конституції в редакції від 28.06.1996 р.

Очевидно, що перший блок питань Перехідних положень стосувався визначення режиму верховенства права, верховенства Конституції України і законності. Із прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції України постала проблема забезпечення дієвості частини другої ст. 8 цієї Конституції, яка встановила принцип верховенства Основного Закону в системі національного законодавства і визначила, що закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Адже значна частина чинного на той час законодавства не відповідала положенням Конституції України. Разом із тим, приймаючи Конституцію України, Верховна Рада України була зобов’язана забезпечити належний режим поступального реформування системи законодавства з метою приведення його у відповідність із Основним Законом.

Задля досягнення визначеної мети законодавець унормував у п. 1 розд. XV Конституції України аксіоматичне правове положення про те, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Основним Законом, є чинними у частині, що не суперечить йому. Таким чином, коментоване положення розд. XV чітко встановило межу легітимності системи чинного на час прийняття Конституції України законодавства: ті закони та інші нормативно правові акти, які відповідали Основному Закону, зберігали свою чинність, а ті, які суперечили Основному Закону, мали бути приведеними у відповідність до конституційних положень, або ж втратити чинність.

Утім втрата чинності законом чи іншим правовим актом могла відбутися виключно внаслідок визнання їх спеціально уповноваженим органом неконституційними. Натомість на день прийняття Основного Закону Конституційний Суд України, який згідно зі ст. 147 Конституції України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні та вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України, іще не був сформований. До його створення тлумачення законів згідно з п. 6 Перехідних положень здійснювалося Верховною Радою України. Але після формування Конституційного Суду України, який розпочав свою діяльність 18 жовтня 1996 р., через два дні після прийняття Закону України «Про Конституційний Суд України», Верховна Рада України втратила свої повноваження щодо офіційного тлумачення законів України.

До прийняття Конституції України 1996 р., котра утвердила президентсько парламентську форму правління та закріпила не лише принцип поділу влади, а й систему стримувань і противаг між гілками влади, Президент України мав значні повноваження щодо здійснення своїх владних функцій, видаючи укази із різних питань суспільного та державного життя. Із прийняттям у 1996 р. Конституції України нормотворча діяльність Президента України отримала свою чітку предметну компетенцію, визначену в частині першій ст. 106 Основного Закону. До того ж ст. 92 Конституції України визначила вичерпний перелік питань, які визначаються чи встановлюються законами України, а делегування законодавчих повноважень суперечило змісту конституційного принципу поділу влади у державі.

Водночас п. 4 Перехідних положень зберігав за Президентом України на три роки право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем’єр міністра України укази з економічних питань, не урегульованих законом, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому ст. 93 Конституції України. Відповідні укази Президента України мали спеціальний правовий режим набуття чинності. Передбачалося, що коли протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю голосів від її конституційного складу, відповідний указ Президента України вступав в силу і діяв до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань. Таким чином, на тимчасовий період запроваджувалася практика конкурентної нормотворчості у сфері економічної політики держави. Нерідко укази Президента України підміняли собою відповідні закони України. Утім ця міра була вимушеною з огляду на потребу оперативного регулювання суспільно економічних питань на тлі масштабних кризових явищ у національній економіці. У 1999 р. Президент України втратив право видавати такі укази.

Важливий блок Перехідних положень Основного Закону стосується визначення правового тимчасового режиму обмеження конституційних прав і свобод людини. Так, п. 13 розд. XV встановлює, що упродовж п’яти років з дня прийняття Конституції України зберігається існуючий до цього порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи. Натомість частина друга ст. 29 та ст. 30 Конституції України, які узгоджуються зі статтями 5, 6 та ін. Європейської конвенції з прав людини, ратифікованої Україною, встановлюють, що ніхто не може бути заарештований, або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом, а також гарантують недоторканність житла і не допускають проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку не інакше як за вмотивованим рішенням суду. Зміст наведеного конституційного положення посилює конституційні гарантії особи та її житла та приводить їх у відповідність до європейських стандартів у сфері особистих прав і свобод людини.

Разом із тим після прийняття Основного Закону Українська держава об’єктивно не могла одномоментно, без проведення системних реформ законодавства у сфері кримінального процесу, судоустрою та судочинства, а також без комплексної модернізації правових засад діяльності правоохоронних органів забезпечити неухильну реалізацію відповідних особистих прав і свобод людини, гарантованих Конституцією України. Натомість за п’ять років, установлених п. 13 розд. XV Основного Закону, Україна продемонструвала спроможність реалізації та гарантування відповідних конституційних прав і свобод людини, що дозволяє стверджувати про реалізацію відповідного змістовного блоку коментованих Перехідних положень.

Третій, найбільш значний блок питань, урегульованих Перехідними положеннями Конституції України, визначив підстави, строки і порядок формування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також обсяг їх повноважень після прийняття Основного Закону. Це дозволило уникнути неузгодженості та політико правових конфліктів, пов’язаних із конституційно правовим статусом та повноважністю обраних чи призначених до прийняття Конституції України органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Щонайперше Верховна Рада України чітко визначила, що з 28 червня 1996 р. вона здійснює повноваження, визначені у ст. 85 та ін. Конституції України, а також установила, що чергові вибори до парламенту відбудуться в березні 1998 р. Тобто в терміни, передбачені частиною першою ст. 77 Основного Закону. Таким чином, Верховна Рада України 2 го скликання (1994–1998 рр.) отримала чітке визначення кола і терміну своїх повноважень, а п. 2 Перехідних положень був повністю реалізованим.

Пункт 3 Перехідних положень, у його системному зв’язку з пунктом 4, передбачав, що повноваження Президента України, встановлені Законом України «Про Президента України» після прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України зберігаються до нових чергових президентських виборів у 1999 р. У жовтні 1999 р., відповідно до частини п’ятої ст. 103 Основного Закону, були проведені чергові вибори глави держави, перемогу в другому турі на яких здобув Л. Д. Кучма.

Кабінет Міністрів України, згідно з п. 5 коментованих Перехідних положень, мав бути сформованим у тримісячний термін після прийняття Основного Закону відповідно до змісту його ст. 114, яка передбачає, що Президент України призначає Прем’єр міністра України за згодою більш ніж половини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається главою держави за поданням глави Уряду України. Коментований пункт також був реалізованим у 1996 р.

Слід зазначити, що коментовані Перехідні положення стосувалися не лише вищих і центральних органів виконавчої влади, а й місцевих державних адміністрацій. Так, п. 7 розд. XV Конституції України встановлював, що голови місцевих державних адміністрацій після набуття чинності Конституцією України набувають статусу голів місцевих державних адміністрацій, визначеного ст. 118 Конституції України, а після обрання голів місцевих рад складають повноваження голів цих рад. Тим самим законодавець не тільки спростовував закріплену в ст. 46 Конституційного Договору 1995 р. недемократичну практику, коли Президент України призначав голів місцевих державних адміністрацій, які були одночасно головами місцевих рад, а й забезпечував дієвість ст. 7 Конституції України, яка визнавала та гарантувала місцеве самоврядування в Україні та його відокремлене, самостійне існування від системи органів державної влади.

На реалізацію положення коментованого п. 7 обрання голів районних і обласних рад, згідно з п. 11 Перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р., завершилося упродовж двох місяців після набрання чинності відповідним Законом. Таким чином, п. 7 розд. XV Конституції України був реалізований за рік після прийняття Основного Закону.

Пункт 6 Перехідних положень про формування Конституційного Суду України упродовж трьох місяців після прийняття Конституції України, як уже зазначалося попередньо, був реалізований вчасно та у повному обсязі ще в 1996 р.

Пункт 9 коментованих Перехідних положень передбачав реформу прокуратури, до проведення якої прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства. Остання мала здійснюватися прокуратурою до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Нескладно помітити, що визначені в п. 9 розд. XV Конституції України повноваження та функції прокуратури на перехідний період не передбачені ст. 121 Основного Закону, яка визначає вичерпне коло завдань і функцій прокуратури. Разом із тим позбавлення прокуратури функцій і повноважень, визначених у п. 9 Перехідних положень, мало б негативні наслідки для правопорядку та законності в Україні.

На сьогодні п. 9 коментованих Перехідних положень залишається одним із нереалізованих до кінця пунктів розд. XV Конституції України. Очевидно, що реформування прокуратури пов’язане не лише із прийняттям нового Закону України «Про прокуратуру», а й з удосконаленням усього чинного кримінально процесуального законодавства. Водночас реалізацію цього пункту не можна вважати «простроченою» через відсутність чітких темпоральних параметрів реформування прокуратури, що не заперечує нагальність такої реформи.

Пункт 12 Перехідних положень встановив, що Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд України не довше ніж п’ять років після прийняття Основного Закону мають здійснювати свої повноваження відповідно до чинного законодавства України до сформування на засадах територіальності та спеціалізації системи судів загальної юрисдикції, визначеної ст. 125 Конституції України. Судді судів загальної юрисдикції, обрані чи призначені на посади до набуття чинності Конституцією України, продовжували здійснювати свої повноваження до закінчення строку, на який вони обирались чи призначались. Натомість судді, чиї повноваження закінчувалися в 1996 р., продовжували їх виконання протягом одного року.

Розділ VIII «Правосуддя» Конституції України утверджував не лише нову систему судів загальної юрисдикції, а й нову філософію правосуддя, яка не могла бути реалізованою у стислі терміни відразу після прийняття Основного Закону. Для її реалізації законодавець відвів п’ятирічний перехідний період, упродовж якого та у подальші роки була здійснена так звана «Мала судова реформа» (2001 р.), прийнятий Закон України «Про судоустрій України» (2002 р.), створена система господарських і адміністративних спеціалізованих судів, а у 2010 р. започаткована розбудова системи спеціалізованих судів у цивільних і кримінальних справах. У 2010 р. був прийнятий Закон України «Про судоустрій і статус суддів», який започаткував нову судову реформу, реалізація якої дозволить удосконалити систему судів загальної юрисдикції в Україні.

Коментований блок Перехідних положень приділяв належну увагу й порядку функціонування органів місцевого самоврядування, обраних до набуття чинності Конституцією України 1996 р., на період до сформування їх нового складу в порядку, встановленому ст. 141 та ін. Основного Закону. Так, частина перша п. 8 розд. XV Конституції України встановила, що сільські, селищні, міські ради і голови цих рад здійснюють визначені у ст. 143 Основного Закону повноваження до обрання нового складу цих рад на чергових виборах у березні 1998 р. Із прийняттям Закону України «Про місцеве самоврядування» та після виборів 1998 р. інститут голів сільських, селищних і міських рад був скасований. Члени територіальних громад почали обирати місцеві ради і сільських, селищних, міських голів. Така модель місцевого самоврядування відповідала європейським стандартам у сфері місцевого самоврядування.

Районні та обласні ради, обрані до прийняття Конституції України, продовжували здійснювати визначені в ній повноваження до сформування нового складу цих рад, а районні в містах ради і голови цих рад здійснювали свої повноваження відповідно до закону. Надалі рішення про утворення та неутворення районних у місті рад Закон України «Про місцеве самоврядування» відніс до компетенції територіальних громад міста.

Пункт 10 Перехідних положень передбачав, що до прийняття законів, які визначають особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі відповідно до ст. 118 Конституції України, продовжують здійснювати відповідні державні адміністрації. Зміст зазначеного положення зумовлений тим, що ст. 133 Основного Закону закріплює за цими містами спеціальний статус. На виконання цього пункту 15 січня 1999 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про столицю України – місто герой Київ», який у 2010 р. зазнав серйозних змін. Натомість закон про місто Севастополь до цього часу не ухвалений.

Четвертий змістовний блок коментованих Перехідних положень стосується запровадження національної грошової одиниці – гривні. Так, п. 11 розд. XV Конституції України встановлює, що частина перша ст. 99 Основного Закону – «Грошовою одиницею України є гривня» – вводиться в дію після введення гривні. На реалізацію цього пункту Перехідних положень Президент України видав Указ від 25 серпня 1996 р. № 762 «Про грошову реформу в Україні», ст. 1 якого зобов’язувала провести в Україні починаючи з 2 вересня 1996 р. грошову реформу – введення в обіг визначеної Конституцією національної валюти, якою є гривня та її сота частина – копійка. Таким чином, п. 11 коментованих Перехідних положень був реалізований через два місяці після прийняття Конституції України.

П’ятий змістовний блок Перехідних положень пов’язаний із правовим режимом використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань. Згідно зі змістом п. 14 розд. XV Конституції України, відповідний правовий режим визначається міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 9 Конституції). При цьому тимчасовий характер перебування іноземних військових формувань та існуючих військових баз на території України зумовлюється змістом частини сьомої ст. 17 Основного Закону, яка забороняє створення та функціонування на території України будь яких збройних формувань, не передбачених законом.

Виходячи із принципів державного суверенітету та територіальної цілісності, Україна може встановити будь який порядок перебування на її території іноземних військових формувань і використання ними раніше створених військових баз за умови, що такий правопорядок не суперечитиме міжнародному праву і, зокрема, міжнародним зобов’язанням України.

На сьогодні єдиною військовою базою, створеною до прийняття Конституції України, на якій постійно перебувають іноземні військові формування, є база Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні, дислокована в м. Севастополь. 28 травня 1997 р. між Україною та Російською Федерацією було укладено міжнародний договір про параметри поділу Чорноморського флоту та про взаємні розрахунки, пов’язані з цим поділом, який дозволяв перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні на 25 років, до 28 травня 2017 р. 21 квітня 2010 р. Україна та Російська Федерація продовжили дію міжнародного договору від 28 травня 1997 р. іще на 25 років до 28 травня 2017 р. з наступним автоматичним продовженням на наступні 5 років. Цей міжнародний договір був ратифікований Верховною Радою України в установленому порядку Законом України від 27 квітня 2010 р. Таким чином, п. 14 коментованих Перехідних положень залишається одним із небагатьох, що донині зберігає свою актуальність.

Завершальний шостий блок Перехідних положень Основного Закону стосується встановлення дати проведення чергових виборів глави держави і парламенту після прийняття Рішення

Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 р. № 20 рп щодо визнання неконституційним Закону України № 2222 IV та відновлення чинності Конституції України у редакції від 28 червня 1996 р.

Після відновлення чинності Конституції України у редакції від 28 червня 1996 р. виникли певні правові колізії, пов’язані зі строками повноважень Верховної Ради України VI скликання та обраного в 2010 р. Президента України В. Ф. Януковича, а також із часом проведення наступних чергових виборів народних депутатів і глави держави в Україні. З метою подолання відповідних правових колізій Верховна Рада України прийняла в порядку, встановленому розд. XIII Конституції України, Закон України № 2952 VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», яким були внесені зміни до статей 76, 77, 136, 141 та до розд. XV «Перехідні положення» Конституції України.

Статті 76, 77,136,141 Конституції України уніфікували строки повноважень представницьких органів державної влади і органів місцевого самоврядування – Верховної Ради України, Президента України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, які віднині обираються на 5 років. Але, оскільки народні депутати України і Президент України, на відміну від місцевих рад і сільських, селищних, міських голів, обиралися задовго до відновлення 30 вересня 2010 р. Конституції України у редакції від 28 червня 1996 р., виникла об’єктивна необхідність чітко і однозначно визначити час проведення чергових виборів парламентаріїв і глави держави у Перехідних положеннях Конституції України.

Закон № 2952 VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутаті]! Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» доповнив розд. XV «Перехідні положення» Конституції України двома новими пунктами 15 і 16, в яких чітко встановив дату проведення наступних виборів Верховної Рад и України – остання неділя жовтня 2012 р., а також Президента України – остання неділя березня 2015 р.

Отже, коментований розд. XV «Перехідні положення» Конституції України у переважній більшості своїх положень залишається на сьогодні реалізованим. Водночас у світовій практиці немає однозначних теоретичних і законодавчих підходів щодо подальшого існування реалізованих перехідних положень. Вони залишаються нормативним свідченням складності та неоднозначності національного конституційного процесу після прийняття 28 червня 1996 р. Основного Закону. Аналіз цих Положень дозволяє зрозуміти витоки і сутність тих чи інших інститутів конституційного права, а відтак – і закономірності та тенденції їх подальшого розвитку в незалежній Україні.

Інший коментар до Розділу 15 Конституції України

У практиці конституційного законодавства України розділ “Перехідні положення” з’явився вперше. Такого розділу не було у жодній з українських конституцій. Його поява в новій Конституції пояснюється рядом об’єктивних обставин. Найголовніша з них є та, що в ній містяться нові принципи організації суспільства і держави.

Уперше в українському конституційному законодавстві Основний Закон не використовує класовий підхід до_суспільних явиш і виходить з того, що саме людина, її свобода і власна гідність, можливості самовиявлення мають бузи в Україні найвищою соціальною цінністю. З цього головного принципу Конституції випливають нові визначення прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, нові засади організації та функціонування державної влади, зокрема п поділ на законодавчу, виконавчу та судову, а також визначення того, що суспільне життя грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Закріпивши на конституційному рівні нові засади суспільства і держави, Україна вступила до кола країн цивілізованого світу.

Принципово нові положення Конституції не можуть, однак, бути здійснені самі по собі миттєво. Щоб усі конституційні норми діяли, стали звичайними в житті суспільства і держави, щоб усі звикли жити і працювати відповідно до них, треба ще багато зробити. Перетворення сучасних суспільних відносин згідно з Конституцією і на п основі – справа великої роботи державних органів, посадових осіб, наукових установ, усіх громадян протягом певного часу, який можна назвати періодом поетапного здійснення конституційної реформи.

Проведення конституційної реформи передбачає завершення на основі Конституції вдосконалення законодавчої, виконавчої і судової влади та місцевого самоврядування України, завершення економічної реформи, створення ринкової економіки, здійснення підготовки та перепідготовки управлінських та юридичних кадрів, поліпшення правового виховання населення.

Для вирішення усіх цих завдань потрібна відповідна правова база, суттєве оновлення усього масиву чинного законодавства, прийняття багатьох нових конституційних та органічних законів, кодексів з базових галузей права.

Значна роль у завершенні конституційної реформи належить державі. У цей час великих перетворень Україні потрібна, як ніколи раніш, активна робота парламенту, який має у найкоротші строки здійснити оновлення законодавства. Україні потрібні також і активні дії виконавчої влади, яка мусить забезпечити впровадження нових законів у життя, здійснити економічну реформу, реалізувати програми соціального та культурного розвитку країни і разом з тим забезпечити незалежність України, недоторканність її кордонів, державну безпеку. Суспільству і державі потрібна також сильна судова влада, яка має захистити права і свободи людини і громадянина і водночас сприяти неухильному додержанню законів усіма державними органами, посадовими особами та громадянами.

Саме тому реформування органів державної влади має проходити поступово, без порушення одночасно всіх існуючих структур влади, а навпаки, з. використанням їх можливостей для здійснення конституційної реформи. При цьому у “зламі” державної машини в Україні немає потреби і тому, що процес оновлення державного апарату в країні почався не сьогодні. Він був розпочатий відразу після проголошення незалежності України. Суттєво був змінений український парламент, який став діяти на професійній основі. Конституційним законом було засновано пост Президента та затверджено його правовий статус і порядок виборів. Була оновлена система органів виконавчої влади.

У нових умовах значно активізувалася законодавча діяльність, було прийнято понад 600 законів. У червні 1995 р. був укладений Конституційний Договір між Верховною Радою України і Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади, місцевого самоврядування в Україні, який визначив засади організації державної влади на основі принципу її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.

Таким чином. Конституція сформулювала нові принципи організації державної влади і суспільства та розвитку законодавства не на порожньому місці. Вона врахувала позитивні результати перетворень у галузі державного будівництва і права.

Тому завершення конституційної реформи означає реформування державно-правових інститутів на основі Конституції. Але передбачається і певна наступність тих державно-правових інститутів, які були створені після проголошення незалежності України і не суперечать принципам нової Конституції.

Поєднання завдання суттєвого оновлення державної влади та діючого законодавства з урахуванням наступності державно-правових інститутів обумовили зміст даного розділу. Призначення його полягає в тому, щоб забезпечити поетапний, поступовий процес оновлення організації і функціонування законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування та реформування законодавства з урахуванням послідовності здійснюваних перетворень. Саме такий процес конституційної реформи дозволяє на кожному її кроці визначити науково обгрунтовану тактику перетворень.

Розділи (глави) з визначенням “Перехідних положень” мають конституції багатьох країн світу, які обрали демократичний шлях розвитку. Такі перехідні глави є у конституціях Азербайджану, Вірменії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, а також Греції, Іспанії, Італії, Японії тошо.

“Перехідні положення” у Конституції України, як і в конституціях інших країн, закріплюють порядок і строки зміни чинного законодавства, а також строки повноважень посадових осіб, органів державної влади та місцевого самоврядування, обраних чи призначених до набуття чинності новою Конституцією України.

Надзвичайно важливе положення закріплено у п 1 “Перехідних положень”, згідно з яким закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності новою Конституцією, є обов’язковими у частині, що не суперечить Конституції. Це положення означає, що протягом певного часу в Україні буде продовжена дія багатьох законів та інших нормативних актів, як тих, що прийняті після проголошення незалежності України, так і тих частково оновлених законів, що були прийняті ще раніше. Скасування усіх цих законів неможливе і не потрібне. Проте необхідний науково-експертний перегляд усього масиву чинного законодавства, виявлення у ньому прогалин і суперечностей щодо нової Конституції, неякісних, неефективних законів з метою його якнайшвидшого радикального оновлення.

Процес оновлення законодавства розпочався в останні роки, а найближчим часом набуде ще більшого розвитку. Невдовзі будуть прийняті закони, що врегулюють організацію та функціонування законодавчої, виконавчої, судової влади та місцевого самоврядування. Серед них такі важливі акти, як закони про Кабінет Міністрів України, про міністерства і відомства України, про місцеве самоврядування, про судову владу тощо. Підготовлені до прийняття проекти найважливіших кодексів: Цивільного, Цивільно-процесуального, Господарського, Кримінального, про працю, про адміністративні проступки.

Однак все це ще попереду. Тому протягом найближчого часу в інтересах суспільства і кожного громадянина надзвичайно важливо, щоб усі діючі в Україні закони і нормативні акти були підпорядковані принципу конституційності – тобто діяли тільки ті норми законів та інших нормативних актів, які не суперечать Конституції України. Саме це і закріплено у “Перехідних положеннях”.

Згідно з п. 2 “Перехідних положень” Верховна Рада України здійснює повноваження, передбачені новою Конституцією. Чергові вибори до Верховної Ради проводяться у березні 1998 р.

У Конституції повно і чітко відповідно до розподілу влади визначений правовий статус Верховної, Ради та її структура. Згідно з Конституцією Верховна Рада є єдиним органом законодавчої влади, вона виконує установчі і контрольні функції. Збережено структуру та порядок діяльності Верховної Ради, які склалися і були визначені законодавством після проголошення незалежності України і підтверджені Конституційним Договором між Верховною Радою України та Президентом України.

Верховна Рада має виконати значну роботу щодо реформування чинного законодавства, призначення чи обрання на посади, надання згоди на призначення на посади осіб у випадках, передбачених Конституцією, постійно здійснювати контроль за діяльністю Кабінету Міністрів, а також вирішити інші передбачені у Конституції завдання. Все це, а також врахування наступності організації Верховної Ради і зумовили збереження у “Перехідних положеннях” терміну діяльності нинішнього складу Верховної Ради до берези я 1998 р., тобто до закінчення передбаченого Конституцією чотирьохрічного строку її роботи. Стабільність складу депутатів Верховної Ради, їх досвід у законодавчій та іншій діяльності Верховної Ради буде сприяти ефективності роботи парламенту у складний перехідний період розвитку українського суспільства.

За п. З “Перехідних положень” повноваження Президента України зберігаються до останньої неділі жовтня 1999 р., тобто протягом усього передбаченого Конституцією п’ятирічного строку. До цього часу Президент здійснює свої права та обов’язки згідно з його правовим статусом, передбаченим Конституцією. Цей строк повноважень Президента обумовлений тим, що саме Президент як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод її громадян має забезпечити послідовний хід здійснення економічної і правової реформи, формування на основі Конституції і законів оновленої виконавчої і судової влади та місцевого самоврядування і разом з тим забезпечити необхідний спокій і порядок у країні.

Згідно з п. 4 “Перехідних положень” Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів і скріплені підписом Прем’єр-міністра укази з економічних питань, не врегульованих законами.

Нова Конституція, реалізуючи принцип розподілу влади, визначила єдиним органом законодавчої влади Верховну Раду і не передбачила її права делегувати свої повноваження іншим органам і посадовим особам.

За Конституцією акти Президента України приймаються тільки на основі та на виконання Конституції і законів України. Таким чином, норма п. 4 “Перехідних положень” є надзвичайною, не передбаченою нормами Конституції про правовий статус Верховної Ради і Президента. Разом з тим практика “делегованого законодавства” не є новою для конституційного права України. Можливість делегуванню законодавчих повноважень була передбачена ст. 97 попередньої Конституції України, а також Конституційним Договором, ст. 25 якого містила право Президента видавати укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством, які діють до прийняття відповідних законів. Причини закріплення цієї норми у Конституційному Договорі очевидні. Ст. 25 розглядалася як виняток із загального правила (ст. 17), що був обумовлений складністю перехідного періоду, труднощами формування ринкових основ економіки та необхідністю прийняття невідкладних тимчасових рішень. Ті ж самі потреби невідкладного правового врегулювання ринкової економіки існують і зараз, після набуття чинності новою Конституцією. Тому “Перехідні положення” по суті визнали доцільність тимчасового збереження норми Конституційного Договору, однак суттєво змінили її зміст, визначивши умови її застосування.

Надаючи Президенту право видавати укази з економічних питань, не врегульованих законами, “Перехідні положення” обмежують це право такими застереженнями:

указ Президента має бути схвалений Кабінетом Міністрів і скріплений підписом Прем’єр-міністра;

одночасно з указом Президент має подати відповідний законопроект до Верховної Ради і визначити його невідкладним, що тягне за собою обов’язковість позачергового розгляду законопроекту Верховною Радою;

указ Президента вступає в дію тільки при умові, що протягом тридцяти календарних днів з дня подання Президентом законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу;

указ Президента діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою з цих питань;

це право має існувати лише протягом трьох років, після чого стає чинною норма Конституції про належність законодавчої влади виключно Верховній Раді України.

У п. 5 “Перехідних положень” передбачено формування Кабінету Міністрів відповідно до нової Конституції протягом трьох місяців після набуття нею чинності. На відміну від норм Конституційного Договору Конституція встановила новий порядок формування Кабінету Міністрів. Згідно з Конституцією Президент призначає Прем’єр-міністра за згодою більш ніж половини від конституційного складу Верховної Ради, персональний склад Кабінету Міністрів призначається Президентом за поданням Прем’єр-міністра. Цей порядок формування Кабінету Міністрів має забезпечити створення сильного і професійного вищого органу в системі органів виконавчої влади.

Процес формування Кабінету Міністрів в Україні вже розпочався. За згодою Верховної Ради Президентом призначений новий Прем’єр-міністр, формується склад Кабінету Міністрів. Згідно з новою Конституцією із складу Кабінету Міністрів мають вийти ті народні депутати, які не склали своїх повноважень. На розгляд Верховної Ради переданий законопроект “Про Кабінет Міністрів України”. Процес оновлення вищого органу виконавчої влади має бути 1 завершений протягом трьох місяців. Встановлення у “Перехідних положеннях” такого короткого строку І зумовлено необхідністю якнайшвидшого впровадження у ЖИТТЯ Конституції, здійснення економічної реформи та програми соціального і культурного розвитку країни. Новий склад Кабінету Міністрів буде здійснювати свої повноваження відповідно до Конституції і складе їх перед новообраним Президентом України.

Пункт 6 “Перехідних положень” передбачає формування Конституційного Суду протягом трьох місяців після набуття чинності Конституцією.

Президент, Верховна Рада та з’їзд суддів України мають призначити по шість суддів Конституційного Суду строком на 9 років. На спеціальному пленарному засіданні зі складу суддів Конституційного: Суду буде обраний Голова Конституційного Суду на трирічний строк. “Перехідні положення” передбачають формування Конституційного Суду у найближчий час – протягом трьох місяців. Цей короткий строк пов’язаний з нагальною потребою найшвидшого вирішення питання конституційності усього масиву чинних законів та нормативних актів Президента, Кабінету Міністрів, актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також тих законів і нормативних актів, які мають бути прийняті на основі Конституції у найближчі роки. Надзвичайно важливим повноваженням Конституційного Суду мають стати також його висновки за зверненням Президента або Кабінету Міністрів про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів або тих, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість. Ця функція Конституційного Суду набуває особливої актуальності у зв’язку з розширенням договірних відносин України з іноземними державами.

Функцією Конституційного Суду має стати також тлумачення законів, оскільки даний пункт передбачає, що до створення Конституційного Суду тлумачення законів здійснює Верховна Рада. Цією нормою “Перехідні положення” закріплюють існуючий порядок тлумачення законів, який регулюється Регламентом Верховної Ради.

“Перехідними положеннями” встановлюється порядок набуття статусу голів місцевих державних адміністрацій головами обласних, Київської та Севастопольської міських і районних державних адміністрацій, призначених Президентом України відповідно до ст. 46 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України. Це пояснюється тим, що нова Конституція передбачила дещо інший порядок призначення голів місцевих державних адміністрацій.

Зокрема, значно посилена роль Кабінету Міністрів як вищого органу у системі органів виконавчої влади у призначенні цих посадових осіб. Так, відповідно до ст. 118 Конституції голови місцевих державних адміністрацій призначаються і звільняються з посади Президентом України лише за поданням Кабінету Міністрів. При цьому укази Президента про призначення і звільнення цих посадових осіб відповідно до п. 10 ч. 1 та ч. 4 ст. 106 Конституції мають бути скріплені підписом Прем’єр-міністра, без чого вони не можуть вважатися дійсними.

Таким чином, відповідно до п. 7 “Перехідних положень” усі голови державних адміністрацій, які були призначені одноособово Президентом України до набуття чинності цією Конституцією, повинні бути заново призначені Президентом, але виключно за поданням Кабінету Міністрів.

ОСКІЛЬКИ Конституція не передбачає поєднання статусу голови місцевої державної адміністрації зі статусом голови ради, то п. 7 “Перехідних положень” зобов’язує голів місцевих державних адміністрацій,, які є одночасно головами відповідних рад, скласти повноваження голів цих рад після їх (голів) обрання у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 141 Конституції.

Пункт 8 “Перехідних положень” визначає порядок функціонування органів місцевого самоврядування, обраних до набуття чинності Конституцією, на період до сформування їх нового складу відповідно до нової Конституції. Зокрема, ч. 1 п. 8 встановлено, що сільські, селищні, міські ради та голови цих рад (на відміну від районних і обласних рад) здійснюють визначені новою Конституцією повноваження до обрання нового складу цих рад у березні 1998 р. Перелік таких повноважень визначений у ч. 1 ст. 143 Конституції, згідно з яким сільські, селищні, міські ради управляють майном, що є у комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку, затверджують бюджети і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, а також здійснюють контроль за їх діяльністю.

Характеризуючи повноваження органів місцевого самоврядування, сільських, селищних та міських рад, слід зазначити, що цим переліком обсяг їх повноважень не обмежується, оскільки вони можуть вирішувати і інші питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Крім того органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади, фінансування яких здійснює держава.

Частина 2 цього пункту визначає порядок функціонування районних і обласних рад, що обрані до набуття чинності Конституцією України. Районні і обласні ради мають здійснювати свої повноваження відповідно до ч. 2 ст. 143 Конституції, в якій міститься перелік найважливіших питань, віднесених до відання цих рад. Цей перелік не є вичерпним, оскільки, крім питань, передбачених в ньому, на районні і обласні ради покладається вирішення інших питань, віднесених законом до їх компетенції.

Що стосується терміну функціонування діючого складу районних і обласних рад. то вони на відміну від сільських, селищних і міських рал мають здійснювати визначені Основним Законом повноваження до сформування нового складу цих рад відповідно до Конституції України. Проте порядок формування цих рад Конституцією не визначається. Та й чи можливо в ній врегулювати всі аспекти формування даних органів? Отже, ці питання, очевидно, мають бути встановлені окремим законом відповідно до вимог ст. 7] Конституції.

У частині 3 п. 8 “Перехідних положень” визначається порядок здійснення повноважень районними в містах радами та їх головами після набуття чинності цією Конституцією. Необхідність цього застереження обумовлена передусім тим, що частина 5 ст. 140 Конституції відносить питання управління районними у містах радами до компетенції міських рад, хоча це зовсім не означає свавільної ліквідації елементів місцевого самоврядування на рівні міських районів, принаймні до прийняття нового закону про місцеве самоврядування, який і має визначити компетенцію міських рад у цьому плані.

Сьогодні районні в містах ради та їх голови повинні здійснювати свої повноваження, як це випливає із змісту пунктів 1 та 8 “Перехідних положень”, відповідно до Закону “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування”. За цим законом міські ради та їх виконавчі органи як складова частина системи міського самоврядування здійснюють повноваження, делеговані їм у встановленому законом порядку, і відповідають за іх належне виконання.

Конституція визначила принципово нові основи організації та функціонування прокуратури України. На відміну від чинного законодавства про прокуратуру, а також норм Конституційного Договору в ній не передбачений прокурорський нагляд за додержанням Конституції та законів України органами та посадовими особами державної виконавчої влади, представницькими органами та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, а також громадянами. Згідно з Конституцією прокуратура здійснює нагляд лише за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні ІНШИХ заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Ці ЗМІНИ у правовому статусі прокуратури прямо пов’язані з підвищенням ролі судів у захисті передбачених Конституцією прав людини.

Реалізація конституційних положень щодо реформи прокуратури передбачає суттєві зміни не тільки в системі органів прокуратури. Вона потребує також оновлення державного контролю за додержанням Конституції і законів органами та посадовими особами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності. Це потребує у свою чергу введення в дію нових законодавчих актів, які мають регулювати діяльність державних інституцій щодо контролю за додержанням законів, а також законодавства про реформовану прокуратуру.

Виникає також необхідність реформування системи досудового слідства та введення в дію законів, що регулюють її організацію і функціонування. Природно, що здійснення передбаченої Конституцією реформи прокуратури, формування системи досудового слідства, оновлення органів державного контролю потребуе часу. Однак складні умови перехідного періоду потребують постійного здійснення нагляду за законністю у суспільстві й державі, і тому конче потрібний п. 9 “Перехідних положень”, який передбачає, що прокуратура і після набуття чинності новою Конституцією продовжує виконувати відповідно до діючих законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства – до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють п функціонування. “Перехідні положення” не конкретизують ці строки. Ці строки визначить життя.

У пункті 10 “Перехідних положень” визначаються засади здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі на період до прийняття окремого закону, в якому мають бути врегульовані особливості функціонування виконавчої влади в них. Це пояснюється тим, що у зв’язку з прийняттям Основного Закону Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України і затверджені на його підставі Указом Президента України від 21 серпня 1995 р. Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію й Положення про районну, районну в містах Києві та Севастополі державну адміністрацію втратили чинність. Відповідно до а 12 ст. 92 та ст. 120 Конституції організація і діяльність місцевих виконавчих органів визначаються Конституцією і законами України.

Згідно з новою Конституцією національною грошовою одиницею в Україні є гривня. Так звалися грошова та вагова одиниця у часи Київської Русі та грошова одиниця Української Народної Республіки. Встановлення нової національної грошової одиниці в Україні має на меті стабілізувати грошовий курс шляхом здійснення грошової реформи і замити старих обезцінених купонокарбованців новими, стабільними грошима. Але проведення грошової реформи не може бути ізольованим, чисто монетарним актом. Воно є складовою частиною загальноекономічної реформи, пов’язаної з певною тенденцією економічної стабілізації. Виходячи з цього гривня стала національною валютою України з вересня 1996 р. відповідно до Указу Президента України “Про грошову реформу в Україні” від 25 серпня 1996 р. Тепер вона є єдиним законним засобом платежу як в готівковому обїгу, так і при безготівкових розрахунках. Запровадження гривні має стати надзвичайно важливим кроком в економічних перетвореннях у країні.

Конституція визначила нові принципи організації і функціонування судової системи в Україні як незалежної і самостійної гілки влади. Ці принципи мають на меті підвищити роль і авторитет судів як головного органу захисту прав людини і громадянина. Згідно з Конституцією створюється єдина система судів загальної юрисдикції, яка будується за принципом територіальності і спеціалізації. Створення надзвичайних та особливих судів Конституція не допускає.

Конституція, однак, не конкретизувала структури усієї судової системи. Це питання має бути вирішене органічним законом “Про судову владу”, який має встановити види і структуру судів загальної юрисдикції, зокрема судів, які будуються за принципом спеціалізації, компетенцію судових органів, статус Верховного Суду та вищих судових органів спеціалізованих судів. Маючи на увазі необхідність розробки і прийняття закону про судову владу, її організацію і функціонування, а також здійснення на основі Конституції та цього закону реформування судової системи, п. 12 “Перехідних положень” передбачає продовження повноважень відповідно до чинного законодавства Верховним Судом України і Вищим арбітражним судом України та суддями всіх судів України. Згідно з ч. 1 п. 12 Верховний Суд та Вищий арбітражний суд продовжують здійснювати свої повноваження відповідно до чинного законодавства до сформування системи судів загальної юрисдикції в Україні відповідно до нової Конституції, але не довше ніж п’ять років.

Конституція визначила також новий порядок обрання та призначення суддів загальної юрисдикції. Перше призначення професійного судді строком на 5 років здійснюється Президентом України. Вдруге професійні судді обираються Верховною Радою України і обіймають свої посади безстроково. Порядок призначення суддів на перший строк Президентом та обрання суддів Верховною Радою безстроково згідно з Конституцією, який значно підвищує авторитет суддів має бути визначений спеціальним законом. Виходячи з цього, ч. 2 П. 12 “Перехідних положень” визначає правові основи здійснення повноважень суддями усіх судів, обраних чи призначених до набуття чинності новою Конституцією. Згідно з “Перехідними положеннями” судді всіх судів України, обрані І чи призначені до набуття чинності Конституцією, і продовжують здійснювати свої повноваження до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені, і Ті ж судді, повноваження яких закінчилися в день набуття чинності новою Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження протягом одного року.

Встановлення у “Перехідних положеннях” правових основ організації судів у час створення нових закони» про суди і здійснення судової реформи має забезпечити у складних умовах перехідного періоду захист прав і свобод громадян, законність і правопорядок у суспільстві.

Конституція визначила суттєві зміни існуючого порядку захисту свободи і недоторканності людини та. недоторканності її житла. Чинним кримінально-процесуальним законодавством передбачена можливість арешту та гримання особи під вартою, а також проведення огляду чи обшуку житла з санкції прокурора. Конституція визначає для проведення арешту особи, тримання її під вартою, а також для проведення і огляду чи обшуку житла обов’язковість виключно І вмотивованого рішення суду. Саме суд згідно з Конституцією перевіряє матеріали уповноважених на те органів попереднього слідства про доцільність тримання під вартою протягом сімдесяти двох годин. Звичайно, ці норми Конституції передбачають посилення юридичних гарантій захисту недоторканності людини та її житла. Однак запровадження нового порядку захисту прав людини вимагає попереднього створення ряду умов. Воно потребує зокрема:

здійснити суттєве оновлення законодавства про судову систему з врахуванням нової функції судів щодо вирішення справ про законність та обгрунтованість арешту, тримання під вартою, огляду та обшуку житла громадян;

визначити в оновленому кримінально-процесуальному законодавстві механізм реалізації нового порядку застосування арешту, взяття та тримання під вартою, огляду та обшуку житла, а також процесуальні норми щодо судового розгляду справ з цих питань;

здійснити судову реформу, оновлення прокуратури, сформувати систему досудового слідства;

провести необхідну підготовку та перепідготовку юридичних кадрів.

Вирішення усіх цих складних завдань у сучасних умовах надзвичайної актуальності боротьби із злочинністю і визначило необхідність передбачити у п. 13 “Перехідних положень” збереження протягом досить тривалого часу (п’ять років після набуття чинності Конституцією) існуючого порядку арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, а також порядку проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.

У пункті 14 “Перехідних положень” мова йде про використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань. Оцінюючи зміст даного положення, неможливо обійтись без порівняння його зі ст. 17 Конституції, в частині сьомій якої вказується, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Головний висновок, який можна зробити внаслідок такого порівняння, зводиться до того, що у порівнюваних текстах терміном “військові бази” охоплюються різні об’єкти: оскільки у, “Перехідних положеннях” цей термін не супроводжується вказівкою на іноземність, остільки тут маються на увазі національні військові бази. Лише при такому розумінні є можливість уникнути протиріччя, яке неминуче матиме місце в інших випадках. З другого боку, тільки це тлумачення дозволяє зрозуміти, чому використання військової бази можливе на умовах її оренди, бо за протилежних обставин ішлося б про оренду землі а не баз чи їх майна.

Цілком ясні причини, що обумовили включення порівнюваних положень в Конституцію України. Щоправда, їх наявність потребує розгляду такого питання – чи не суперечать наведені конституційні положення загальним нормам міжнародного права.

Тут доречно розглянути пункт 3 статті 12 Віденської конвенції про правонаступництво держав відносно договорів (19/8 р.). В ньому, зокрема, зазначається, що положення даної статті, які встановлюють правило про недоторканність територіальних режимів, не поширюються на договірні обов’язки, які передбачають створення іноземних військових баз на території, що є об’єктом правонаступництва відповідної держави. Це означає, що навіть якби за часів колишнього СРСР існували якісь угоди стосовно будь-якої неукраїнської військової бази на території України, то і тоді вона, проголошуючи свою незалежність і заявляючи про правонаступництво, не була б зобов’язана виконувати відповідні обов’язки цих угод.

За відсутності ж таких домовленостей, реалізуючи своє невід’ємне право на суверенітет і незалежність, Україна спроможна встановити будь-який порядок перебування на її території іноземних військ та використання ними її військових баз при умові, що цей порядок не буде суперечити визнаним нормам міжнародного права. А вказівка даного пункту “Перехідних положень” про те, що умови оренди для тимчасового перебування іноземних військових формувань на території України встановлюються в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України, таким загальновизнаним нормам міжнародного права не суперечить.