Конституція України гарантує кожному право на соціальний захист. У сфері азартних ігор ця гарантія має особливу вагу — адже йдеться не лише про регулювання бізнесу, а й про захист людей від ігрової залежності.
«Податки від гемблінгу мають іти на соціальні програми, а не губитися в бюджетних потоках», — наголошує юрист з питань конституційного права Михайло Орлик. У 2025 році проблема стала гострішою: статистика свідчить про зростання залежності серед молоді та військових, що вимагає негайних рішень.
Ігрова залежність — це не лише медична, а й соціальна проблема. Вона руйнує родини, поглиблює бідність та психологічну нестабільність. Особливо тривожна ситуація серед військових, які після фронту шукають емоційного розвантаження, але нерідко потрапляють у пастку лудоманії.
Діючі механізми допомоги включають створення спеціальних фондів, куди надходить 10% від валового ігрового доходу (GGR) операторів, а також фінансування психологічної підтримки. Проте, за словами Орлика, цього замало: «Держава мусить збільшити обов’язкові внески операторів на соціальні програми та гарантувати їх цільове використання».
Найвразливіші категорії — молодь та військовослужбовці. Для молоді доступ до програм допомоги часто обмежений через бюрократію та відсутність регіональних центрів. Для військових проблема ускладнюється тим, що служба й так залишає психологічні травми, а ігрова залежність лише поглиблює їх.
Реформи та нові правила
У 2025 році набув чинності Закон №4116-IX, який передбачає спрямування частини податків на боротьбу з лудоманією. Контроль за надходженнями та витратами покладено на Державне агентство з управління азартними іграми. Однак, як визнають у самому агентстві, ресурсів катастрофічно не вистачає, а реальне фінансування програм залишається на мінімальному рівні.
Додатковою проблемою є низька прозорість використання коштів. Суспільство фактично не має доступу до детальних звітів, куди і як витрачаються гроші від грального бізнесу. Це створює підґрунтя для недовіри та підозр у корупції.
Соціальний захист як обов’язок, а не формальність
Стаття 46 Конституції зобов’язує державу забезпечувати соціальний захист для всіх громадян, а у випадку з гемблінгом — особливо для вразливих груп. Орлик підкреслює: «Якщо держава декларує соціальну відповідальність, вона має діяти, а не просто збирати податки».
Для гравців важливо знати, що існують державні та приватні програми допомоги, і не соромитися звертатися до психологів та консультантів. Для бізнесу — виконувати соціальні зобов’язання не лише через формальні відрахування, а й через реальні проєкти підтримки.
Проблема лудоманії не вирішиться одним законом. Вона потребує комплексної стратегії: від контролю реклами та обмеження доступу до ігор для неповнолітніх — до належного фінансування реабілітаційних програм. І тут держава має проявити не лише контроль, а й відповідальність.