Стаття 15 Конституції України

Нова редакція ст. 15 Конституції України з Коментарями.

Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України.

Коментар до ст. 15 Конституції України

Стаття проголошує одним із основоположних принципів життєдіяльності українського суспільства політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність. Термін багатоманітність є синонімом більш поширеного у світі – плюралізм, який походить від лат. pluralis – множинний. Вперше його застосував X. Вольф в 1712 р. як філософське поняття протилежне монізму, але згодом його активно почали застосовувати в багатьох сферах.

Функціонування ідеології, економічних та політичних відносин на засадах багатоманітності є особливістю сучасного суспільства, заснованого на безперечному визнанні демократії та свободи як фундаментальних гуманітарних цінностей. Систему правління в «західних» країнах досить часто кваліфікують як плюралістичну демократію. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що плюралізм, терпимість та широта поглядів є суттєвими характеристиками демократичного суспільства. Плюралізм, на його думку, будується на чесному визнанні та повазі багатоманітності та розвитку культурних традицій, етнічної та культурної самобутності, релігійних переконань, літературних та соціально економічних ідей і уявлень (рішення від 13 серпня 1981 р. у справі Юнг, Джеймс та Вебстер проти Сполученого Королівства; рішення від 5 жовтня 2006 р. у справі Московське відділення Армії спасіння проти Росії).

Положення даної статті сформульовані відповідно до норм міжнародного права, відповідають стандартам, викладеним в основоположних міжнародно правових документах з прав людини – Загальній декларації прав людини 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. тощо.

Конституція розділяє три суміжні поняття: політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність.

Первинним у співвідношенні трьох видів плюралізму є принцип ідеологічної багатоманітності. Ідеологія (від грец. – прообраз, ідея, і – слово, розум, вчення) являє собою систему концептуально оформлених поглядів і ідей, в якій усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності, один до одного, суспільства, держави. Принцип ідеологічної багатоманітності (ідеологічний плюралізм) означає можливість існування у суспільстві різних ідей, думок, ідеологічних підходів, різного трактування окремих явищ суспільного життя, їх вільного висловлення, поширення та конкуренцію. Відповідно до цього принципу особи, політичні партії та громадські об’єднання, релігійні організації, інші суб’єкти суспільних відносин мають право самостійно обирати ідеологічні орієнтири або формувати нові, безперешкодно їх висловлювати, обстоювати та пропагувати, вступати у дискусії з представниками інших напрямів, втілювати свої принципи у практичну діяльність.

Ідеологічна багатоманітність спирається на задеклароване Конституцією визнання людини найвищою соціальною цінністю і закріплені Основним Законом права кожного на вільний розвиток своєї особистості, свободу світогляду, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (статті 23, 34, 35). Проте принцип ідеологічного плюралізму передбачає певні обмеження у сфері поширення та пропагування поглядів, які є несумісними з принципами демократії та дотриманням прав і свобод громадян. Так, ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права закріплює, що будь яка пропаганда війни повинна бути заборонена законом; будь який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 року визначає расову дискримінацію як будь яке розрізнення, виняток, обмеження або перевагу, засноване на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження, що мають на меті або наслідком знищення або применшення визнання, використання чи здійснення на рівних засадах прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь яких інших галузях суспільного життя. Відповідно до Конвенції держави учасниці засуджують всяку пропаганду і всі організації, засновані на ідеях або теоріях переваги однієї раси чи групи осіб певного кольору шкіри або етнічного походження, проголошують злочином всяке поширення ідей, заснованих на расовій перевазі або ненависті, всяке підбурювання до расової дискримінації, а також оголошують протизаконними і забороняють організації, а також організовану і всяку іншу пропагандистську діяльність, які заохочують расову дискримінацію та підбурюють до неї.

Ідеологічний плюралізм для свого втілення в державно правову практику знаходить відображення у політичній багатоманітності, у конкретних політичних інститутах. Принцип політичної багатоманітності (політичний плюралізм) означає можливість існування різних поглядів на політичні напрями розвитку держави та суспільства, легального створення та діяльності неоднакових за своїми ідеологічними орієнтирами політичних партій та рухів, їх вільну конкуренцію між собою за суспільну підтримку. Головним призначенням політичного плюралізму є виявлення різноманітних політичних поглядів, ідей, концепцій, їх конкуренція в атмосфері демократичних дискусій з метою пошуків істини, досягнення на її основі прийнятних компромісних рішень задля забезпечення єдності та ефективного розвитку суспільства. Політична багатоманітність і багатопартійність стали невід’ємною частиною суспільно політичного життя у незалежній Україні. Закріплення цього принципу в Конституції означає незворотність процесу становлення основ правової демократичної державності, її наближення до стандартів державно правового устрою країн з демократичною політичною системою, де партії виконують роль своєрідного представника інтересів громадянського суспільства у державній владі.

Політичний плюралізм також має певні обмеження. Конституція України забороняє створення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини (див. коментар до ст. 37).

У Конституції знайшов своє закріплення принцип економічної багатоманітності, що свідчить про його значущість для становлення та розвитку системи економічних відносин в Україні, заснованих на засадах конкуренції та відсутності монополізму. Економічна багатоманітність (економічний плюралізм) передбачає визнання рівноправності існування, функціонування та рівний юридичний захист усіх форм власності – приватної, державної та комунальної. Згідно з ч. 2 ст. 318, ч. 3 ст. 319 ЦК України усі суб’єкти права власності є рівними перед законом, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, що означає заборону встановлення привілеїв чи обмежень у питаннях правового режиму власності щодо різних її суб’єктів, передбачає згідно з чинним КК України єдину кваліфікацію і однакові санкції за посягання на власність.

Частина 2 коментованої статті закріплює, що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Це є певною гарантією принципу ідеологічної багатоманітності. Згідно з цим принципом держава не може примушувати громадян, політичні партії чи громадські організації під загрозою кримінального чи іншого переслідування обов’язково дотримуватися певних ідей, вивчати чи пропагувати будь яку ідеологію. Конституційний принцип, відповідно до якого ніяка ідеологія не може встановлюватися як державна, закріплює рівноправність різноманітних ідеологій у суспільстві. У демократичній державі жодна з них не може мати пріоритету перед іншими, підтримуватися офіційно державою за допомогою законодавчого закріплення чи в інший офіційний спосіб. Так, наприклад, демократична держава не може встановлювати обов’язок сповідувати певну релігію, визнавати її державною або визнавати обов’язковим будь який інший вид ідеології. Протилежним був підхід до цієї проблеми у часи Радянського Союзу, конституція якого прямо закріплювала комуністичну ідеологію єдиною правильною, а всі інші заборонялися під загрозою кримінальної відповідальності.

Заперечення Конституцією можливості визнання будь якої ідеології як державної не означає, що в сучасному суспільстві не можуть існувати і розвиватися певні світоглядні орієнтири, які відображають історичні особливості формування народу, його звички та традиції, корінні інтереси та прагнення, покликанням яких є консолідація суспільства навколо вирішення життєво важливих, насущних питань.

Встановлення і проведення в життя принципу політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності органічно пов’язане із забороною цензури, передбаченою ч. 3 коментованої статті. Відповідно до ст. 24 Закону України «Про інформацію» цензура – будь яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіста, засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача, узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації. Ця заборона не поширюється на випадки, коли попереднє узгодження інформації здійснюється на підставі закону, а також у разі накладення судом заборони на поширення інформації.

Забороняються втручання у професійну діяльність журналістів, контроль за змістом поширюваної інформації, зокрема з метою поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно необхідної інформації, накладення заборони на висвітлення окремих тем, показ окремих осіб або поширення інформації про них, заборони критикувати суб’єкти владних повноважень, крім випадків, встановлених законом, договором між засновником (власником) і трудовим колективом, редакційним статутом.

Умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов’язків чи за критику тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до ст. 171 Кримінального кодексу України.

Водночас відповідно до основоположних засад демократичного суспільства та загальновизнаних принципів міжнародного права ст. 34 Конституції України, гарантуючи кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, передбачає, що його здійснення може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Частина 4 ст. 15 Конституції закріплює як загальну засаду, що підлягає підвищеному конституційному захисту, обов’язок держави гарантувати свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України. У найбільш загальному визначенні політична діяльність – це сукупність дій як окремих індивідів, так і суспільних груп (класів, націй, партій, громадських організацій тощо), спрямованих на реалізацію власних політичних інтересів, перш за все боротьби за завоювання, утримання та використання влади.

Свобода політичної діяльності знаходить свою конкретизацію у праві громадян України на об’єднання у політичні партії та громадські організації, брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевому референдумах, вільно обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги і демонстрації (див. коментар до статей 36, 38, 39 Конституції). Політична діяльність може здійснюватися лише громадянами України та мати різні форми – бути одноособовою або колективною, одноразовою чи постійною, організованою та неорганізованою, спланованою та спонтанною. Найбільш ефективною формою політичної діяльності є створення різноманітних політичних партій (багатопартійність) та реалізація через них певних політичних прагнень.

Інший коментар до статті 15 Конституції України

Дана стаття присвячена встановленню дійсної політичної, економічної та ідеологічної свободи, що забезпечується шляхом закріплення принципу багатоманітності.

Політична багатоманітність означає перш за все реальну можливість створення і діяльності різних об’єднань громадян (партій, рухів, конгресів тощо), які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні і функціонуванні органів державної влади і місцевого самоврядування.

Економічна багатоманітність означає можливість рівноправного існування різних форм власності і господарювання, однакову їх підтримку з боку держави.

Ідеологічну багатоманітність слід розуміти як право різних суб’єктів (окремих осіб та їх об’єднань) безперешкодно формулювати, досліджувати, пропагувати й втілювати в практику суспільних відносин різноманітні ідеї, теорії, погляди, які стосуються різних аспектів життя держави, суспільства, цивілізації в цілому.

Найважливішою гарантією такого багатоманіття є заборона державі визнавати будьяку ідеологію обов’язковою для всіх. Сама держава при формуванні і функціонуванні своїх структур, визначенні найближчих і перспективних цілей свого розвитку, дотримується певних ідеологічних, політичних та інших концепцій, але вони не можуть офіційно проголошуватися державою пріоритетними і обов’язковими для вивчення, сповідання і пропагування під загрозою тих або інших санкцій.

Кожен громадянин, кожне об’єднання свідомо і добровільно обирають ті ідеологічні та інші настанови, які вони вважають правильними.

З цією ж метою ч. З даної статті забороняє цензуру, тобто обмежувальні заходи щодо здійснення свободи слова в засобах масової інформації.

З метою забезпечення такого багатоманітгя держава гарантує свободу політичної діяльності, яка не заборонена Конституцією і законами України. Обмеження діяльності в цій сфері встановлюються, в першу чергу, самою Конституцією в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Аналогічні положення містяться у конституціях і поточному законодавстві практично всіх сучасних демократичних держав.