Нова редакція ст. 120 Конституції України з Коментарями.

Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.

Коментар до ст. 120 Конституції України

Інститут несумісності в конституційному праві відіграє важливу роль у системі поділу влад, оскільки забезпечує стабільність та повноту виконання державно владних функцій посадовими особами органів державної влади та перешкоджає створенню додаткових проявів корупції. Принцип несумісності спрямований на обмеження суб’єктивних публічних прав суб’єктів владних повноважень з метою строгого та неухильного виконання останніми своїх владних функцій.

Зарубіжний досвід організації державної влади свідчить про існування в законодавстві цілого ряду держав публічно правових обмежень для представників державної та місцевої влади (Греція, Іспанія, Молдова, Російська Федерація, СІЛА, ФРН та ін.).

Стаття 120 Конституції України присвячена закріпленню на конституційному рівні інституту несумісності обіймання посади члена Кабінету Міністрів України, керівника центрального та місцевого органів виконавчої влади з іншою роботою, включаючи входження до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку, крім викладацької, наукової та творчої роботи, здійснюваної у позаробочий час.

Конституційне положення ст. 120 чітко визначає межі зайняття членами Кабінету Міністрів України, керівниками центральних та місцевих органів виконавчої влади своїх посад, презюмуючи при цьому факт перебування таких осіб у складі державного органу на постійній основі. Це зумовлено необхідністю визначення особливого статусу цієї категорії державних службовців, що включає у себе: рівень зайняття посади, права та обов’язки у межах посади, спеціальну юридичну відповідальність таких осіб тощо.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 р. у справі № 1 4/2002 (справа про суміщення службової діяльності керівників органів виконавчої влади) визначено, що до посадових осіб органів виконавчої влади, які не мають права входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку, належать:

1) Прем’єр міністр України, Перший віце прем’єр міністр України, віце прем’єр міністри України, міністри – члени Кабінету Міністрів України;

2) посадові особи, які очолюють інші, крім міністерств, центральні органи виконавчої влади;

3) голови місцевих державних адміністрацій – керівники місцевих органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «керівник» центрального чи місцевого органу виконавчої влади, який міститься в частині першій статті 120 Конституції України, означає посадову особу виконавчого органу, сукупність кваліфікуючих ознак якої визначає статус керівника. До цих ознак належать конкретні державно владні повноваження виконавчого та розпорядчого характеру такої посадової особи у сфері виконавчої влади, які їй згідно з Конституцією та законами України надаються відповідними органами державної влади: розподіл обов’язків між своїми заступниками; розпорядження матеріально фінансовими цінностями; керівництво та спрямування роботи виконавчого органу і його апарату; вирішення кадрових питань; підписання правових актів виконавчого органу; представництво виконавчого органу у відносинах з громадянами, іншими державними органами, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності.

Крім цього, Конституційний Суд у своєму Рішенні зазначив, що перелік інших посадових осіб, які не мають права входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку, може бути встановлено законом (пункт 12 частини 1 статті 92 Конституції України).

Вимоги щодо несумісності обіймання посади членами Кабінету Міністрів України з іншою роботою встановлені ст. 7 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 7 жовтня 2010 р. № 2591 VI. При цьому в ч. 2 цієї статті визначено правові наслідки для члена Кабінету Міністрів України, який порушив принцип несумісності обіймання посади, – такий член Кабінету Міністрів України у двадцятиденний строк з дня виникнення цих обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про відставку.

Окрему увагу у ст. 7 згаданого Закону України «Про Кабінет Міністрів України» приділено питанню несумісності члена Кабінету Міністрів України, який є народним депутатом України. Зокрема, у разі внесення на розгляд Президенту України подання щодо призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України особи, яка є народним депутатом України, до подання додається особиста заява народного депутата України про дострокове припинення ним депутатських повноважень у разі призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України. Питання про дострокове припинення повноважень народного депутата України розглядається невідкладно Верховною Радою України на її першому ж пленарному засіданні після призначення його членом Кабінету Міністрів України.

Щодо керівників місцевих органів виконавчої влади, то Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. № 586 XIV також закріплено принцип несумісності обіймання посади керівника центрального та місцевого органів виконавчої влади (ст. 12), підкріплений юридичною відповідальністю за недотримання цього принципу, – припинення повноважень голів місцевих державних адміністрацій (п. 6 ч. 1 ст. 9 цього Закону).

Крім того, зазначений Закон поширив дію даного принципу не лише на голів місцевих державних адміністрацій, але й на їх заступників, керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій.

Коментована стаття встановлює винятки із загального принципу несумісності обіймання посади керівника центрального та місцевого органів виконавчої влади:

1) викладацька робота;

2) наукова робота (наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження; абз. 1 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р. № 1977 ХІІ);

3) творча робота (творча діяльність – індивідуальна чи колективна творчість професійних творчих працівників, результатом якої є твір чи його інтерпретація, що мають культурно мистецьку цінність; абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р. № 554/97 ВР).

Питання роботи державних службовців за сумісництвом врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р. № 245.

Більш детально питання щодо порядку притягнення посадових осіб до відповідальності за корупційні правопорушення висвітлені у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією» від 25 травня 1998 р. № 13.

Якщо ж у діях посадової особи присутній склад злочину, то така посадова особа підлягає кримінальній відповідальності за службові злочини згідно з Кримінальним кодексом України.

У Верховній Раді України зареєстровано президентський законопроект «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» № 7487 від 17 грудня 2010 р. Стаття 7 цього законопроекту визначає обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності. Зокрема, особам забороняється:

– займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;

– входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом.

Обмеження, передбачені цією статтею, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.

Частина 2 коментованої статті чітко зазначає, що організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.

Одночасно слід констатувати зміну структури центральних органів виконавчої влади у зв’язку з прийняттям Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 р. № 1085/2010: зокрема, у цій структурі виділено міністерства, державні служби, державні агентства, державні інспекції, державні адміністрації, Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів, Пенсійний фонд України та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Звідси випливає необхідність врегулювання на законодавчому рівні порядку діяльності цілого ряду центральних органів виконавчої влади, організація роботи яких визначена лише на рівні положень. Це є необхідним також для заповнення існуючих прогалин у чинному законодавстві України, розширення й доповнення імперативних приписів Конституції України, а також подальшого закріплення в законодавстві України конституційно правового інституту несумісності.

Інший коментар до статті 120 Конституції України

Цією статтею вводиться принцип несумісності обіймання посади керівника центрального та місцевого органів виконавчої влади України з іншою робо тою, включаючи входження до складу правління чи ради підприємства, яке має на меті одержання прибутку, крім викладацької, наукової та творчої роботи, здійснюваної у позаробочий час. Не повинно бути ніяких сумнівів щодо мети, яка переслідується запровадженням цього принципу: він повинен сприяти незалежності державних службовців від будь-якого неналежного впливу. Причому особи, які претендують на вищезазначені посади, мають бути попереджені про встановлені Конституцією обмеження.

Більш докладніше цей принцип відображено у ст, 5 Закону “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня

Згідно з цим законом державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за цс матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність; відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.

Державний службовець, який є посадовою особою, не має також права сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень; бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює; надавати незаконні переваги фізичним і юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.

Дозвіл суміщати службову діяльність державним службовцям та особам, уповноваженим на виконання функцій держави із заняттям творчою діяльністю пояснюється тим, що вона має індивідуальний характер та виконується в галузі культури, науки, освіти, медицини, які є достатньо віддаленими від здійснення державної влади.

Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України тепер регулюється Конституцією. Одночасно вони можуть знайти свій розвиток в інших законах, зокрема – спеціальному Законі “Про Кабінет Міністрів України”, що буде прийнятий на розвиток її положень.

Що стосується організації, повноважень і порядку діяльності інших центральних органів виконавчої влади, які повинні регулюватися законами України, то вони поки що знайшли своє вирішення в указі Президента України “Про загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади” від 12 березня 1996 р.