Стаття 151 Конституції України

Нова редакція ст. 151 Конституції України з Коментарями.

Конституційний Суд України за зверненням Президента України, або щонайменше сорока п’яти народних депутатів України, або Кабінету Міністрів України надає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість.

Конституційний Суд України за зверненням Президента України або щонайменше сорока п’яти народних депутатів України надає висновки про відповідність Конституції України (конституційність) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою.

За зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд України надає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Коментар до ст. 151 Конституції України

Коментована стаття, разом з положеннями ст. 150 Конституції України, а також питаннями, що зумовлені положеннями п. 28 ч. 1 ст. 85 та ст. 159 Конституції, закріплюють компетенцію Конституційного Суду України. Як зазначив у своєму рішенні від 26 червня 2008 р. № 13 рп Конституційний Суд України, зміна визначених Конституцією України повноважень Конституційного Суду може здійснюватись лише шляхом внесення змін до Конституції України.

Частиною 1 коментованої статті до повноважень Конституційного Суду України віднесено надання висновків про відповідність Конституції України міжнародних договорів України, тобто про відповідність їх Основному Закону за змістом. Йдеться про чинні міжнародні договори України та ті міжнародні договори, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість для України. Реалізуючи ці повноваження, Конституційний Суд України здійснює два види контролю щодо міжнародних договорів України: попередній – щодо договорів, які ще не набрали чинності для України і які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на її обов’язковість; наступний контроль – щодо чинних для України міжнародних договорів.

З усього масиву міжнародних договорів України, укладених від імені України, від імені Уряду України та міжвідомчих договорів, об’єктом контролю, виходячи із змісту ст. 9 Конституції України, є ті чинні договори, що стали частиною законодавства України, тобто згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України (ратифіковані міжнародні договори). Перевірка на конституційність може стосуватися будь якого з таких міжнародних договорів, незалежно від дати його укладення, оскільки жодних винятків щодо цього Конституцією України не передбачено. Перелік видів міжнародних договорів України, які підлягають ратифікації, визначено ст. 9 Закону України від 29 червня 2004 року «Про міжнародні договори України». Проте незалежно від цього переліку, якщо міжнародний договір вже ратифіковано Верховною Радою України або подано на ратифікацію, чи планується подати на ратифікацію, його може бути оскаржено до Конституційного Суду України.

Міжнародний договір повинен оцінюватися виходячи із закріпленого в Основному Законі України принципу верховенства Конституції України над положеннями міжнародних договорів. Цей принцип реалізується передусім у ч. 2 ст. 9 Конституції України, що містить заборону укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України. Таке укладення можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (див. коментар до ст. 9 Конституції). Згідно з цим принципом Конституцією України, як уже зазначалося, передбачено механізм попереднього (на стадії укладення міжнародних договорів України) та наступного (перевірка конституційності чинних міжнародних договорів України) контролю за відповідністю Конституції України міжнародних договорів України.

Зі змісту ч. 1 коментованої статті випливає, що міжнародні договори, які з будь яких причин втратили чинність, не можуть бути предметом розгляду Конституційного Суду України.

Право на звернення до Конституційного Суду для вирішення зазначених питань належить Президентові України та Кабінету

Міністрів України. Інші органи та посадові особи такого права не мають. Конституційний Суд не може відкрити провадження у справі з цих питань за власного ініціативою.

Питання щодо конституційності міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість, розглядаються Конституційним Судом до прийняття Верховною Радою України закону з цього приводу. Відкриття конституційного провадження у цих справах у Конституційному Суді зупиняє розгляд Верховною Радою України питання про надання згоди на обов’язковість відповідних договорів.

Якщо чинний міжнародний договір України за висновком Конституційного Суду України не від повідає Конституції України, він втрачає обов’язковість для нашої держави. Йдеться, по суті, про припинення дії міжнародного договору України повністю або окремих його положень. Однак відмова від виконання такого договору не може бути здійснена автоматично. У такому разі мають застосовуватися загальновизнані процедури виходу держави з міжнародних договорів та її відмови від взятих на себе міжнародних зобов’язань. Зазначені процедури містяться у Віденській Конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р., до якої приєдналася Україна, у згаданому Законі «Про міжнародні договори України», а також можуть бути передбачені й у самому договорі.

У разі визнання неконституційним міжнародного договору, який лише внесено до Верховної Ради України для надання згоди на його обов’язковість, така згода не може бути надана.

У випадках, коли міжнародні договори визнано конституційними, їх чинність не змінюється, а щодо нечинних договорів поновлюється процедура прийняття Верховною Радою України закону про надання згоди на їх обов’язковість.

За чотирнадцять років своєї діяльності Конституційним Судом України було розглянуто 6 справ щодо відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України та міжнародних договорів, що вносилися до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість. По цих справах прийнято один висновок і п’ять ухвал. Зокрема, Суд за поданням Президента України перевірив на предмет відповідності Конституції України низку положень Римського Статуту Міжнародного кримінального суду, який був підписаний від імені України 20 січня 2000 р.

У наданому висновку від 11 липня 2001 р. № 3 в Конституційний Суд України визнав зазначений Статут, який вносився до Верховної Ради України для надання згоди на його обов’язковість для України, таким, що не відповідає Конституції України в частині, що стосується положень абзацу десятого преамбули та ст. 1 Статуту, за якими «Міжнародний кримінальний суд …доповнює національні органи кримінальної юстиції». До цього часу жодних дій щодо реалізації положень ч. 2 ст. 9 Конституції України по внесенню змін до Конституції України у зв’язку із зазначеним висновком Конституційного Суду України здійснено не було.

Окремим питанням, яке хоча і не охоплюється змістом коментованої статті, але пов’язане з нею, є питання перевірки конституційності правових актів Верховної Ради України, Президента України або Кабінету Міністрів України про набрання міжнародними договорами чинності для України. Таку перевірку відповідно до ст. 89 Закону України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України» здійснює Конституційний Суд за конституційними поданнями суб’єктів, визначених у ст. 40 цього Закону (Президента України, не менш як сорока п’яти народних депутатів України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим), за загальною процедурою розгляду справ щодо конституційності правових актів. Є лише одна новела: під час розгляду такої справи Суд має одночасно дати висновок щодо конституційності міжнародного договору, який набрав чинності за відповідним правовим актом.

Практика Суду з цього питання невелика, але показова. Так, Законом України від 24 грудня 1999 р. Верховна Рада України ратифікувала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. За поданням 56 народних депутатів України Конституційний Суд України розглянув питання про конституційність Закону про ратифікацію Хартії. В ухваленому рішенні Суд визнав Закон таким, що не відповідає Конституції України, на тій підставі, що був порушений встановлений ст. 94 Конституції України порядок підписання і офіційного оприлюднення Закону про ратифікацію: не Президентом України, а Головою Верховної Ради України. Висновку щодо конституційності самого міжнародного договору – Європейської хартії Конституційний Суд у цьому провадженні не дав.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України у випадках, коли порушені в конституційному поданні питання стосуються не Закону про ратифікацію, а текстів ратифікованих ним міжнародних договорів, із цих питань до Конституційного Суду мають право звертатися тільки суб’єкти, визначені ч. 1 ст. 151 Конституції, тобто Президент України і Кабінет Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст. 151 Основного Закону України Конституційний Суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Підставою для відкриття конституційного провадження у справі з цього питання є конституційне подання Верховної Ради України. Повноваження Конституційного Суду обмежені суто процесуальним аспектом – предмет розгляду справи становлять питання, пов’язані з додержанням конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент, а не наявність підстав для самого імпічменту.

Перевірці, яка здійснюється Конституційним Судом, піддягає додержання визначеної Конституцією України процедури, що стосується: ініціювання відповідним складом Верховної Ради України питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; створення для проведення розслідування спеціальної тимчасової слідчої комісії, включення до її складу спеціального прокурора і спеціальних слідчих; підготовки комісією за результатами розслідування своїх висновків і пропозицій; розгляду на засіданні Верховної Ради України висновків і пропозицій спеціальної тимчасової слідчої комісії; прийняття конституційно визначеним складом Верховної Ради України рішення про звинувачення Президента України; прийняття Верховною Радою України рішення про звернення до Конституційного Суду України за висновком, про який ідеться у статті, що коментується, тощо.

Висновок Конституційного Суду України про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент є необхідною умовою прийняття Верховною Радою України рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту відповідно до ч. 6 ст. 111 Конституції України. У разі якщо Конституційний Суд виявить недодержання такої процедури, розгляд справи має бути припинено.

Інший коментар до статті 151 Конституції України

Поряд з вирішенням питань, передбачених ст. 150 Конституції, до повноважень Конституційного Суду України відноситься також подання висновків щодо відповідності Конституції міжнародних договорів, укладених з іноземними державами. Такі висновки даються незалежно від часу укладення міжнародних договорів, але лише відносно тих із них, які чинні та продовжують діяти. Міжнародні договори, які втратили чинність незалежно з яких причин, не можуть бути предметом розгляду Конституційного Суду України.

До повноважень Конституційного Суду відноситься також розгляд питань про відповідність Конституції міжнародних договорів, що підготовлені для укладення і вносяться відповідно до ст. 9 Конституції до Верховної Ради, для надання згоди на їх обов’язковість. Конституційну апробацію тепер можуть проходити будь-які міжнародні договори, оскільки винятків з цього Конституція не зробила.

Можливість розгляду зазначених питань про конституційність міжнародних договорів як чинних, так і тих, що вносяться на розгляд Верховної Ради, встановлюється в Україні вперше. Раніше укладення Україною будь-яких міжнародних договорів і на будь-якому рівні не викликало сумнівів щодо їх правомірності, не могло бути і мови про можливість їх попереднього розгляду на предмет конституційності.

Особлива відповідальність на Конституційний Суд покладається при поданні висновку щодо відповідності Конституції чинних міжнародних договорів, оскільки той чи інший його висновок стосуватиметься не тільки України, а й іноземної держави.

Правом звернення до Конституційного Суду в зазначених випадках користуються лише Президент та Кабінет Міністрів. Інші суб’єкти права, у тому числі і народні депутати, такого права не мають.

За зверненням Верховної Ради Конституційний Суд подає висновки щодо важливого державного питання – про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту. Але предметом розгляду в даному випадку є не сама наявність підстав для імпічменту, а лише процесуальні питання, пов’язані з додержанням конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з посади.

Перевірці підлягає додержання порядку створення відповідно до ст. 111 Конституції спеціальної тимчасової слідчої комісії, правомочність складу та дій тимчасової слідчої комісії при проведенні розслідування та прийняття рішення про звинувачення Президента.

Питання про повноваження Конституційного Суду України визначаються також ст. 159 Конституції, де закріплено, що Конституційний Суд дає висновки щодо відповідності вимогам ст.157, 158 Конституції внесених Президентом або двома третинами від конституційного складу Верховної Ради законопроектів про зміни до Конституції України, а п. 28 ст. 85 передбачено також подання висновку щодо порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України при вирішенні питання про дострокове припинення її повноважень.

При вирішенні зазначених питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд не ухвалює рішення, а дає висновки.

Висновок Конституційного Суду повинен містити відповідь на питання, що розглядається, з точки зору Конституції.

Висновки Конституційного Суду України, як і його рішення, є остаточними, оскарженню не підлягають і обов’язкові до виконання. Недодержання висновків Конституційного Суду тягне відповідальність згідно із законом.