Стаття 30 Конституції України

Нова редакція ст. 30 Конституції України з Коментарями.

Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.



Коментар до ст. 30 Конституції України

Недоторканність житла чи іншого володіння особи є однією із складових особистої недоторканності та тісно пов’язана з правом на недоторканність особистого і сімейного життя, гарантованого ст. 32 Конституції України. Саме тому ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) комплексно декларує ці права: «Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції». У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі – Суд) неодноразово підкреслював, що за цією статтею Конвенції держава виконає свої зобов’язання не тільки якщо просто утримається від дій, що ці права порушують, а за умови, що буде діяти за певних обставин таким чином, щоб гарантувати їх забезпечення. Так, у рішенні у справі «Ейрі проти Ірландії» (1979 р.) Суд ухвалив таке: «Хоч метою статті 8 є, в основному, захист окремої особи від довільного втручання з боку органів державної влади, ця стаття зобов’язує державу не лише утримуватися від такого втручання: до такого негативного зобов’язання додається також і позитивне, яке є необхідним для забезпечення дійсної поваги до приватного і сімейного життя».

Виходячи з того, що наведені права доповнюють одне одного, зазначимо, що конституційне положення щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи означає не тільки заборону входити до нього всупереч волі осіб, які в ньому проживають на легальних підставах, а й заборону розголошувати все, що в ньому діється. Недоторканними відповідно до коментованої статті є й особисті речі, документи, кореспонденція, інші особисті папери та майно, що зберігаються у житлі чи іншому володінні особи.

Під житлом у контексті коментованої статті розуміють не тільки місце постійного проживання особи, а й місце її тимчасового, переважного проживання або перебування. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 2008 року № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства», під житлом треба розуміти: 1) особистий будинок з усіма приміщеннями, які призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, а також ті приміщення, які хоча й не призначені для постійного чи тимчасового проживання в них, але є складовою будинку; 2) будь яке житлове приміщення, незалежно від форми власності, яке належить до житлового фонду і використовується для постійного або тимчасового проживання (будинок, квартира в будинку будь якої форми власності, окрема кімната в квартирі тощо); 3) будь яке інше приміщення або забудова, які не належать до житлового фонду, але пристосовані для тимчасового проживання (дача, садовий будинок тощо).

Разом з тим Пленум Верховного Суду у згаданій постанові зазначив, що згідно з вимогами статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3477 IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судам необхідно враховувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини поняття «житло» у пункті 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.

Це важливе зауваження, зроблене Пленумом Верховного Суду України, звертає увагу правозастосовників на те, що Європейським судом з прав людини дещо змінено вектор тлумачення поняття «житло», яке ним розуміється не лише як власне житло фізичних осіб, а й поширюється на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також офіси юридичних осіб, їх філій та інші приміщення.

Вперше доктрину розширювального тлумачення поняття «житло» Європейський суд з прав людини сформулював та обґрунтував у рішенні по справі «Ншітц проти Німеччини» (від 16 грудня 1992 р.). Суд зазначив, що не завжди можна чітко розмежувати, яка діяльність особи становить частину її професійного, ділового або приватного життя. Коли людина має гуманітарну професію, її робота може стати невід’ємною частиною життя до такої міри, що стає неможливим визначити, в якості кого вона діє в даний момент часу». Ґрунтуючись на такому підході Європейський суд з прав людини визнав таким, що порушує право на недоторканність житла, обшук в офісі адвоката, проведений без судового рішення.

У справі «Бук проти Німеччини» (від 28 квітня 2005 р.) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «житло» у пункті 1 статті 8 Конвенції охоплює не лише приватне житло особи і наголосив, що слово «domicile» у французькій версії статті 8 має ширшу конотацію, ніж слово «житло», і може поширюватися, наприклад, на приміщення, в якому особа займається професійною діяльністю.

Конституція України гарантує недоторканність не тільки житла, а й іншого володіння особи. Пленум Верховного Суду в згаданій постанові зазначив, що як «інше володіння» слід розуміти такі об’єкти (природного походження та штучно створені), які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або приховати певні предмети (речі, цінності). Ними можуть бути, зокрема, земельна ділянка, сарай, гараж, інші господарські будівлі та інші будівлі побутового, виробничого та іншого призначення, камера сховища вокзалу (аеропорту), індивідуальний банківський сейф, автомобіль тощо.

Право на недоторканність житла належить усім особам, які в ньому проживають. Тому не є його порушенням випадки, коли примусово до житла уселяється особа, яка має на це законне право (відповідно до ч. 2 ст. 79 Закону України від 4 листопада 2010 р. «Про виконавче провадження» примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому). Водночас уселення у житло особи, яка не має на це відповідних підстав, розцінюється як самовільне і відповідно до чинного законодавства тягне за собою юридичну відповідальність, а особа піддягає виселенню, яке полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні даній особі користуватися цим приміщенням (ч. 4 ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження»).

Конституція захищає володільця житла, а також інших осіб, які в ньому проживають, від незаконних посягань будь яких інших осіб, зокрема представників влади, посадових, приватних осіб тощо. Проте гарантоване Конституцією право може бути обмежене за наявності передбачених законом підстав. До таких належать необхідність провадження оперативно розшукових заходів та слідчих дій з метою розкриття та розслідування злочину (проникнення у житло чи інше володіння особи, проведення обшуку, огляду, виїмки), виконання судових рішень, здійснення адміністративного нагляду. Окрему групу підстав для вчинення законного проникнення до житла чи іншого володіння особи становлять випадки надзвичайного характеру, коли це пов’язане з необхідністю врятування людей або майна, ліквідації аварій, пожеж тощо. Конвенція передбачає аналогічні підстави обмеження даного права. Відповідно до п. 2 ст. 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатися у його здійснення інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або демократичного добробуту країни з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Конституцією України передбачено, що проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку не допускається інакше як за вмотивованим рішенням суду. Тобто обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи можливе виключно на підставі вмотивованого судового рішення. Розгляд судом матеріалів для надання дозволу на провадження зазначених дій здійснюється з додержанням таємниці досудового слідства.

Порядок провадження обшуку та огляду детально врегульовано чинним Кримінально процесуальним кодексом України.

У разі необхідності провести обшук у житлі чи іншому володінні особи слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку, яка не піддягає оскарженню, чи постанову про відмову в проведенні обшуку, на яку протягом трьох діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду.

Постанова судді про проведення обшуку має бути пред’явлена слідчим особам, що займають приміщення, яке підлягає обшуку. Якщо такі особи відсутні, ця постанова пред’являється представникові житлово експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів, у присутності яких і надалі проводиться слідча дія (ст. 181 КПК).

Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. При цьому слідчий має уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів. Якщо володілець приміщення вважає, що зазначеними діями йому заподіяно шкоду, яка не була викликана необхідністю, він має право звернутися до суду з позовом про їх відшкодування.

Вище зверталася увага на тісний зв’язок права на недоторканність житла чи іншого володіння особи та передбаченого ст. 32 Конституції України права на недоторканність особистого і сімейного життя. Саме тому, детально регламентуючи порядок провадження обшуку, кримінально процесуальний закон містить певні гарантії щодо захисту права на недоторканність особистого життя, запобігання заподіянню особі моральної шкоди: під час обшуку слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні (ст. 185 КПК). До таких заходів, зокрема, належить передбачене ст. 121 КПК попередження слідчим учасників слідчої дії (понятих, спеціаліста, потерпілого та ін.) про обов’язок не розголошувати без його дозволу даних, які стали їм відомі в ході обшуку. Винні в розголошенні цих даних несуть кримінальну відповідальність за ст. 387 Кримінального кодексу України. Цією ж статтею КК передбачена відповідальність за розголошення таких даних і слідчим, прокурором та іншими службовими особами. Це може бути як письмове, так і усне попередження, про яке зазначається у протоколі слідчої дії. Копія протоколу обшуку із зазначеними в ньому вилученими предметами обов’язково має бути вручена особі, в якої проведено обшук, а в разі її відсутності – неповнолітньому членові її сім’ї або представникові житлово експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів (ч. 1 ст. 189 КПК).

Аналогічні правила передбачено ст. 190 КПК й для проведення огляду житла чи іншого володіння особи.

Слід звернути увагу на те, що чинне кримінально процесуальне законодавство України поширює гарантії, передбачені ч. 2 ст. 30, й на порядок провадження примусової виїмки із житла чи іншого володіння особи. Відповідно до ч. 4 ст. 178 КПК така слідча дія також проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку, встановленого для проведення обшуку.

Кримінально процесуальний закон не передбачає отримання особою, яка провадить дізнання, чи слідчого вмотивованого рішення суду, якщо проникнення в житло чи інше володіння необхідно з метою проведення в них інших слідчих дій, зокрема, допиту особи, яка знаходиться в житлі та не може з’явитися за викликом слідчого, відтворення обстановки і обставин події. Вважаємо , що в даному випадку норми Конституція повинні діяти як норми прямої дії.

Негласне проникнення до житла чи іншого володіння особи являє собою оперативно розшуковий захід, який відповідно до ст. 8 Закону України «Про оперативно розшукову діяльність» проводиться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи протягом доби повідомляють прокурору, який здійснює нагляд за цією діяльністю. Процедура отримання дозволу суду на проведення вказаних оперативно розшукових заходів передбачена у Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 р. № 1169.

Негласне проникнення до житла чи іншого володіння особи проводиться виключно з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. Крім того, обмеження конституційних прав шляхом проникнення до житла, як і іншими передбаченими законом оперативно розшуковими заходами, здійснюється лише щодо особи, в діях якої є ознаки тяжкого злочину.

За результатами проникнення складається протокол з відповідними додатками, який може бути використаний в кримінальному процесі як джерело доказів.

Негласне проникнення до житла чи іншого володіння особи, як і провадження інших оперативно розшукових заходів, можливе лише за умови заведення оперативно розшукової справи. Постанова про її заведення підлягає затвердженню начальником органу внутрішніх справ, служби безпеки, прикордонних військ, охорони вищих посадових осіб, оперативного підрозділу податкової міліції, органу установи виконання покарань або його уповноваженим заступником. Ця вимога закону є важливою гарантією дотримання законності в ході оперативно розшукової діяльності.

Громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено здійснення оперативно розшукової діяльності, письмове пояснення з приводу обмеження їх прав та оскаржити ці дії прокурору або до суду.

Крім зазначених випадків, чинне законодавство передбачає й інші підстави обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи. Так, відповідно до ст. 11 Закону України від 25 грудня 1990 р. «Про міліцію» працівникам міліції надається право входити безперешкодно в будь який час доби до житла чи іншого володіння особи, яка знаходиться під адміністративним наглядом, з метою перевірки виконання встановлених судом обмежень.

При здійсненні виконавчого провадження державний виконавець має право безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, вилучати, опечатувати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством. Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень, що піддягають виконанню Державною виконавчою службою, є обов’язковими для усіх громадян на території України (статті 5, 6 Закону України «Про виконавче провадження).

Частина третя коментованої статті передбачає випадки, коли обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи може бути здійснено в іншому встановленому законом порядку. Такі випадки мають невідкладний характер і пов’язані із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. Користуючись вимогою крайньої необхідності, з метою захисту соціально значущих цінностей компетентні державні органи мають право проникати до житла чи іншого володіння особи, проводити в них обшук та огляд і без попереднього рішення суду.

Підстави та порядок провадження цих дій регламентовано чинним законодавством України та відомчими нормативними актами.

Так, наприклад, працівники пожежної охорони відповідно до ст. 34 Закону України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р. під час гасіння пожеж мають право на безперешкодний доступ у всі жилі, виробничі та інші приміщення, а також вживати будь яких заходів, спрямованих на рятування людей, запобігання поширенню вогню та на ліквідацію пожеж. При цьому матеріальні збитки, пов’язані з пошкодженням майна під час гасіння пожежі, пожежна охорона не відшкодовує.

У разі введення в Україні надзвичайного стану в зв’язку з масовими порушеннями громадського порядку компетентні державні органи додатково можуть здійснювати такі заходи: перевіряти документи у громадян, а в необхідних випадках – проводити особистий огляд, огляд речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень та житла громадян (ст. 18 Закону України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану»).

Стаття 25 Закону України від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» надає органам і співробітникам Служби безпеки України право виключно при безпосередньому припиненні злочинів, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції Служби безпеки України, переслідуванні осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, входити до жилих, службових приміщень, на території та земельні ділянки і оглядувати їх з наступним повідомленням прокурора протягом 24 годин. При проведенні заходів по боротьбі з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності співробітники Служби безпеки України, крім того, мають також право входити за письмовим розпорядженням керівника органу або оперативного підрозділу Служби безпеки за службовим посвідченням у виробничі приміщення громадян, які займаються підприємницькою діяльністю.

Посадові особи, залучені до проведення антитерористичної операції, відповідно до Закону України від 20 березня 2003 р. «Про боротьбу з тероризмом» мають право входити (проникати) в жилі та інші приміщення, на земельні ділянки, що належать громадянам, під час припинення терористичного акту та при переслідуванні осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, якщо зволікання може створити реальну загрозу життю чи здоров’ю людей (ст. 15).

Відповідно до ч. 6 ст. 177 КПК у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили невідкладне проведення обшуку. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий зобов’язаний направити копію протоколу обшуку прокуророві.

Аналогічні підстави кримінально процесуальний закон встановлює й щодо проведення огляду житла чи іншого володіння особи без рішення суду. Крім того, останнє не потребується й в тих випадках, коли є письмова згода володільця на проведення даної слідчої дії. Копія протоколу, в якому зазначені причини, що обумовили проведення огляд у без постанови судді, протягом доби направляється слідчим прокурору, який здійснює нагляд за досудовим слідством (частини 5 7 ст. 190 КПК).

Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, є злочином і тягнуть за собою кримінальну відповідальність за ст. 162 КК. Якщо ж проникнення до житла здійснене з метою викрадення чужого майна, дії винної особи кваліфікуються відповідно як крадіжка, грабіж або розбій (ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК).

У разі постановлення щодо підсудного виправдувального вироку суду, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або за недоведеністю участі обвинуваченого в учиненні злочину, закриття справи про адміністративне правопорушення у особи виникає право на відшкодування шкоди, завданої незаконним провадженням обшуку, виїмки, проведенням оперативно розшукових заходів, зокрема проникненням до житла чи іншого володіння особи. Порядок і правові умови відшкодування передбачено Законом України від 1 грудня 1994 р. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Інший коментар до статті 30 Конституції України

Конституція гарантує кожному недоторканність житла та іншого володіння. Не допускається проникнення у житло, на присадибну ділянку, в допоміжні будівлі та інше без його згоди.

Це положення узгоджується з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, за яким ніхто не може безпідставно або незаконно посягати на недоторканність житла (стаття 17). Недоторканність житла є одним із проявів недоторканності особистого життя. Недоторканними є особисті речі і все, що знаходиться в житловому приміщенні. Конституція захищає власника житла від посягання на нього посадових чи інших осіб державних органів.

Конституцією взятий курс на посилення ролі суду в суспільстві. Тільки за рішенням суду можна порушити право на недоторканність житла. Разом з тим у особливо невідкладних випадках, визначених у ч. З статті, що коментується, допускається інший порядок входу (проникнення) до житла та будь-якого володіння.

Слід мати на увазі, що запровадження вмотивованого судового дозволу, передбаченого ст. З0 Конституції, відповідно до п. 13 “Перехідних положень” відкладено на п’ять років. Сьогодні згідно з ст. 177 Кримінально-процесуального кодексу України вхід до житла для обшуку проводиться в тих випадках, коли є достатні відомості, що знаряддя злочину або речі і цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини по справі, знаходяться в даному приміщенні або є достатні дані про те. що в ньому приховується злочинець. Обшук може у таких випадках проводитися із санкції прокурора за постановою слідчого. Без санкції прокурора обшук проводиться лише у невідкладних випадках, наприклад при затриманні на місці злочину або одержанні даних про те, що вживаються заходи щодо знищення або переховування предметів чи документів, які мають значення для розслідуваної справи. Про несанкціонований обшук слідчий повинен повідомити прокурора в добовий строк.

При обшуку має бути забезпечена присутність особи, у якої проводиться обшук, або повнолітніх членів її сім’ї. У протоколі про обшук обов’язково записуються заяви цих осіб з приводу дій слідчого і їм вручається копія протоколу.

Співробітники міліції можуть входити до житлового та інших приміщень громадян при переслідуванні осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, або при наявності достатніх даних, що там вчинений чи вчинюється злочин або відбувся нещасний випадок, а також при стихійних подіях, аваріях, масових безпорядках для забезпечення особистої і громадської безпеки (ст. 11 Закону України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р.).

Незаконний обшук, вчинений посадовою особою, тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 130 Кримінального кодексу). При цьому особи, що постраждали, мають право згідно з ст. 56 Конституції вимагати відшкодування збитків, заподіяних незаконними діями.