Стаття 79 Конституції України

Нова редакція ст. 79 Конституції України з Коментарями.

Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:

“Присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників”.

Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом.

Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.


Коментар до ст. 79 Конституції України

Зазначена стаття передбачає порядок складання народними депутатами України присяги на вірність Україні. Під присягою розуміють офіційну й урочисту обіцянку у вірності і належному виконанні покладених на особу обов’язків. Інститут складення присяги не є чисто формальним моментом, він тягне за собою відповідні правові наслідки. Складаючи присягу, особа офіційно обіцяє належним чином виконувати свої обов’язки впродовж усього періоду перебування на посаді. Таким чином, момент складення присяги пов’язується з моментом початку повноважень відповідної особи.

Слід зазначити, що в конституційному законодавстві деяких країн застосовується термін не «присяга», а «клятва». Цей термін за своєю суттю є синонімом присяги і означає урочисту обіцянку, яка дається при вступі на посаду в присутності визначених у конституції або законах посадових осіб, виконувати певні зобов’язання. Наразі принципової відмінностей між цими термінами не існує.

Історія присяги налічує не одну сотню років. Точно встановити час появи цього інституту неможливо, але можемо припустити, що це відбулося одночасно з появою перших державних утворень. За часів повного домінування у світі країн з такою формою державного правління, як абсолютна монархія особи, що знаходилися на державній або військовій службі, складали присягу на вірність монарху. Ця традиція залишається чинною й у сучасних монархіях як абсолютних (яких зараз залишилося не так вже й багато). Натомість, у країнах з республіканською формою (а такі у сучасному світі становлять абсолютну більшість) присяга складається перед народом як єдиним носієм влади в державі.

Присяга парламентарія має свої особливості.

По перше, парламентарій, на відміну від решти державних діячів найвищого рангу, за винятком глави держави (у країнах з президентською та напівпрезидентською формами державного правління), отримує свій мандат безпосередньо від громадян країни під час парламентських виборів. Саме прямий представницький мандат покладає на парламентарія тягар додаткової відповідальності. І хоча відмова від імперативного представницького мандата і запровадження вільного суттєво знизила рівень взаємодії парламентарія з виборцями, проте остаточно не ліквідувала такий зв’язок.

По друге, недотримання депутатом загальнонаціонального представницького органу присяги на вірність народу, який його обрав, є підставою для притягнення парламентарія до політичної відповідальності шляхом відмови в підтримці його кандидатури на наступних парламентських виборах.

По третє, депутат належить до тієї категорії державних службовців, які мають певний імунітет від переслідування, насамперед кримінального, з боку державних правоохоронних органів. Звичайно, що в різних країнах обсяг такого імунітету варіюється в певних межах, але в будь якому разі його наявність підвищує значення передусім морально етичної складової присяги.

По четверте, момент складення парламентарієм присяги конституції багатьох країн пов’язують із виникненням у нього депутатських повноважень та гарантій їх реалізації.

По п’яте, присяга має постійно нагадувати парламентарію про його моральний і правовий обов’язок служити суспільству.

Усе це стосується й інституту присяги народного депутата України. Хоча справедливо буде відзначити, що в сучасній Україні інститут присяги є досить поширеним явищем. Чинне законодавство зобов’язує не тільки депутатів, а й главу держави – Президента України, членів Центральної виборчої комісії, суддів Конституційного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, членів Вищої ради юстиції, Рахункової палати та інших посадових осіб складати присягу.

Очевидно, що запровадження інституту присяги має сприяти підвищенню рівня свідомості новообраних представників Українського народу та інших посадових осіб. Завданням інституту присяги є також налаштування парламентаріїв, які своєю працею сприяли б подальшому поступу в усіх сферах суспільного життя, демократичному розвитку країни, її формуванню як правової, соціальної держави.

Відповідно до ст. 79 Конституції України народні депутати України складають присягу перед вступом на посаду. Коментована стаття також визначає процедури складення народними депутатами України присяги. Зокрема, присяга складається народними обранцями перед Верховною Радою України, яка збирається на свою першу сесію. Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України новообраної Верховної Ради України перед відкриттям її першої сесії. Після цього народні депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом. Основний Закон України, в тому числі і коментована стаття, не визначають термін, протягом якого народний депутат має скріпити присягу своїм підписом. Проте, враховуючи правову природу присяги і юридичне значення акту складення присяги, які пов’язуються з виникненням повноважень у народних обранців, слід вважати, що народний депутат без скріплення присяги своїм підписом не може брати участі в засіданнях Верховної Ради України з правом вирішального голосу.

Незважаючи на невеликий розмір присяги і лаконічність її формулювань, присяга народних депутатів України являє собою не тільки офіційну й урочисту обіцянку у вірності і належному виконанні покладених на народних обранців обов’язків, а й чітко визначає систему завдань, які одночасно є і обов’язками, якими має керуватися народний обранець у своїй професійній діяльності. Основними орієнтирами для народного депутата під час його каденції мають бути захист суверенітету й незалежності України, підвищення рівня добробуту Українського народу, дотримання Конституції України та законів України, виконання обов’язків у інтересах усіх співвітчизників.

Складання присяги перед Верховною Радою України також на формальному рівні покликане засвідчити відданість новообраного народного депутата справі служіння тим громадянам, що обрали його до Верховної Ради, і чиї інтереси він представляє в парламенті.

Хоча зазначена процедура й відзначається переважно церемоніальним характером, проте відмова прийняття присяги тягне за собою досить жорсткі санкції у вигляді втрати особою депутатського мандата, тобто втрату статусу народного депутата України.

Інший важливий аспект інституту присяги народного депутата України полягає в тому, що повноваження народних обранців починаються з моменту складення присяги. Таким чином, особа, яка за результатами парламентських виборів отримала відповідний мандат, набуває депутатських повноважень лише після факту складення присяги перед Верховною Радою України. А оскільки повноваження (тобто права і обов’язки) є серцевиною правового становища депутата, то цілком логічним є те, що й відповідного статусу народного депутата України особа набуває лише після виконання вимог ст. 79 Конституції. Разом із статусом вона набуває також і решту його структурних елементів, а саме: гарантії і відповідальність.

Хоча Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 27 жовтня 1999 р. № 9 рп/99 (справа про депутатську недоторканність) дав офіційне тлумачення положень ст. 80 Конституції та ст. 27 Закону України «Про статус народного депутата України». У цьому Рішенні єдиний орган конституційної юрисдикції визначив, що «депутатська недоторканність поширюється на народного депутата України з моменту визнання його обраним за рішенням відповідної виборчої комісії і до моменту припинення повноважень народного депутата України». Відтак, за новообраною особою, яка формально ще не приступила до виконання своїх конституційних повноважень, було закріплено один з елементів статусу народного депутата України, а саме депутатську недоторканність. Остання, як вже наголошувалося, є складовою системи гарантій реалізації депутатських повноважень.

Отже, протягом певного часу особа, яку обрано народним депутатом України, але яка ще не склала відповідну присягу, має так званий «усічений» (неповний) статус народного депутата України. Або, як про це зазначається у правовій літературі, Конституція України пов’язує з фактом визнання повноважень народного депутата України виборчою комісією набуття обраним громадянином лише статусу народного депутата (депутатського мандата). Виходячи з цього, складення присяги народним депутатом є юридичним фактом, з яким Конституція пов’язує момент виникнення повноважень народного депутата, що дає йому право на участь у роботі Верховної Ради та на зайняття в її органах тієї або іншої посади.

Як нами уже зазначалося, у багатьох випадках присяга має формальний, декларативний характер, оскільки не підкріплюється дієвим інструментарієм юридичної відповідальності в її негативному розумінні. Іншими словами, людина, складаючи присягу і заздалегідь знаючи про неможливість притягнення її до юридичної відповідальності за недотримання чи неналежне виконання присяги, досить часто ігнорує положення цього акту або взагалі йде на його відверте порушення. У цьому випадку фактично єдиним запобіжником порушення або недотримання присяги виступає внутрішнє сумління і світоглядні переконання кожної окремої людини.

Чинне законодавство України по різному підходить до розв’язання вищезазначеної проблеми. В одному випадку воно передбачає юридичну відповідальність за порушення чи ігнорування присяги. Так, згідно з ч. 5 ст. 126 Конституції України порушення суддею присяги є юридичною підставою для його звільнення з посади. Процедура звільнення судді з посади за цією підставою визначена у ст. 105 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У другому випадку порушення присягу або її свідоме ігнорування не розглядається як правова підстава для притягнення посадової особи до юридичної відповідальності. До цієї категорії осіб саме і належать народні депутати (але не тільки вони). Ані Конституція України, ані Закон України «Про статус народного депутата України» не містять жодної згадки про застосування до народних депутатів – порушників присяги заходів юридичної відповідальності. І тому вони несуть тільки моральну відповідальність за порушення присяги.

Таким чином, присяга народного депутата України є юридичною категорією, яка визначає правомірність чи неправомірність поведінки парламентарія в суспільстві під час здійснення ним депутатських повноважень, делегованих йому цим самим суспільством, а складення присяги народним депутатом є не лише правовою формою легалізації його статусу, а й морально політичним актом, що виявляє суб’єктивне ставлення народного обранця до здійснення ним відповідних депутатських повноважень.

Інший коментар до статті 79 Конституції України

Складення народними депутатами України присяги перед вступом на посаду є новелою у конституційному законодавстві України, з якою пов’язується принципово новий порядок виникнення повноважень народного депутата та набуття повноважності Верховною Радою України кожного нового скликання (див ст. 82).

Враховуючи, що формування законодавчого органу держави є складнимі тривалим процесом, чітке визначення моменту виникнення повноважень народного депутата України набуває суттєвого значення. Адже навіть обрання громадянина народним депутатом складається з цілої низки самостійних юридичних фактів, з якими пов’язується виникнення тих чи інших правових наслідків для учасників виборчого процесу. Оголошення Центральною виборчою комісією по виборах народних депутатів України про обрання громадянина народним депутатом України і визнання його повноважень далеко не завжди відбувається щодо усіх новообраних народних депутатів одночасно, оскільки залежить при існуючій виборчій системі від результатів виборів по кожному з 450 виборчих округів. Проте парламент є колегіальним органом, що вимагає одночасного здійснення повноважень народними депутатами, з яких складається Верховна Рада. Тому Конституція України пов’язує з 1 фактом визнання повноважень народного депутата України Центральною виборчою комісією набуття обраним громадянином лише статусу народного депутата (депутатського мандата). Виходячи з цього складення присяги народним депутатом є юридичним і фактом, з яким Конституція пов’язує момент виникнення повноважень народного депутата, що дає йому право на участь у роботі Верховної Ради та на заняття в її органах тієї або іншої посади. За своїм змістом присяга народного депутата означає добровільне взяття ним обов’язку бути вірним Україні, усіма своїми діями боронити її суверенітет і незалежність, дбати про благо Вітчизни і добробут громадян України, додержуючись Конституції та законів України, керуючись інтересами усіх співвітчизників. Таким чином складення присяги народним депутатом є не лише правовою формою легалізації його статусу, а й морально-політичним актом, що виявляє суб’єктивне ставлення народного депутата до здійснення ним відповідальних депутатських повноважень.

Коментована стаття Конституції визначає загальні вимоги щодо процедури складення народними депутатами присяги. Присяга складається перед Верховною Радою України, яка збирається на першу сесію у термін, визначений ст. 82 Конституції.

Найстарший за віком народний депутат зачитує присягу перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом. Конституція не визначає термін, впродовж якого народний депутат має скріпити присягу своїм підписом. Однак, враховуючи правове значення акту складення присяги, слід ввалити, що народний депутат не може брати участі у засіданнях Верховної Ради з правом вирішального голосу до того часу, поки він не скріпить присягу своїм підписом під її текстом.

Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата, тобто втрату статусу народного депутата України. Конституція не визначає, у який спосіб має бути здійснена така відмова, а також що слід вважати відмовою скласти присягу. Відтак зазначені питання мають бути врегульовані законом про статус народного депутата України.

Втрату депутатського мандата у випадку відмови скласти присягу не можна пов’язувати з принципом депутатської недоторканності і відсутності юридичної відповідальності за висловлювання в парламенті (ст. 80). Суть питання полягає в тому, що, зважаючи на зміст присяги, згідно з яким депутат особисто, свідомо і вільно визнає свій конституційний обов’язок додержуватися Конституції і законів України, таку відмову слід розцінювати як заяву про незгоду з принципами і положеннями чинної Конституції. Фактично це означає свідому відмову віл депутатського мандата, який зобов’язує.