Стаття 95 Конституції України

Нова редакція ст. 95 Конституції України з Коментарями.

Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України.

Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

Коментар до ст. 95 Конституції України

Коментована стаття розглядає принципи формування бюджетної системи України.

Без бюджету не може існувати держава і органи місцевого самоврядування, оскільки без фінансового опосередкування не можна виконати функції щодо соціально економічного розвитку, забезпечення оборони й безпеки країни, правопорядку, виконати управлінське рішення в будь якій іншій сфері державного життя.

При формуванні й виконанні державного та місцевих бюджетів реалізується загальний (публічний) фінансовий інтерес держави, області, району, села, селища. У бюджетах концентрується значна частина фінансових ресурсів держави й органів місцевого самоврядування. Бюджетний кодекс визначає бюджет як план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду (ст. 2 Бюджетного кодексу України). Слід зазначити, що цей основний фінансовий план держави або певної території обов’язково затверджується актом органу, який приймає бюджет. Право на затвердження бюджету своєї території є виключним правом органу законодавчої влади або представницького органу місцевого самоврядування, оскільки ці органи втілюють загальний (публічний) фінансовий інтерес. Частина 2 ст. 92 Конституції України визначає, що Державний бюджет України і бюджетна система встановлюються законами. Державний бюджет України щороку затверджується Верховною Радою України, а бюджетна система та її принципи встановлені на підставі Конституції України Бюджетним кодексом України від 8 липня 2010 р.

Закон «Про Державний бюджет України» затверджує план утворення і використання загальнодержавного фонду коштів, тобто бюджет можна розглядати як централізований фонд коштів держави, причому кожна адміністративно територіальна одиниця має свій централізований фонд коштів – місцевий бюджет. У Законі про Державний бюджет або рішенні ради про місцевий бюджет органом держави або місцевого самоврядування встановлюється завдання досягнути певних наслідків – протягом бюджетного року мобілізувати затверджену Верховною Радою України суму доходів (не менше ніж затверджено) та використати суму коштів (не більше ніж затверджено) для безперебійного функціонування суспільства.

Джерела доходів та склад видатків установлені Бюджетною класифікацією, а порядок надходження доходів і їх витрачання визначається чинним фінансовим законодавством. Протягом року передбачені актом про бюджет (законом або рішенням місцевої ради) доходи повинні планомірно надходити до бюджету і відповідно до їх надходження використовуватися для виконання функцій держави в цілому й органів місцевого самоврядування в адміністративно територіальних одиницях, які виражають публічний фінансовий інтерес і надають послуги фізичним та юридичним особам. Якщо вони не мають у розпорядженні фонду коштів у вигляді бюджету, вони не зможуть виконувати свої функції, тому кожна держава має свій бюджетний устрій і бюджетну систему, побудовану на принципах, закріплених законодавством.

Під бюджетним устроєм держави розуміють організацію бюджетної системи і принципи її побудови. Бюджетний устрій визначається державним устроєм. Україна – унітарна держава, тому бюджетна система складається з двох рівнів – державного й місцевих бюджетів, причому кожна адміністративно територіальна одиниця повинна мати свій бюджет.

Стаття 5 Бюджетного кодексу України встановила, що бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Бюджетна система України визначається як сукупність державного та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно територіального устроїв і врегульована нормами права (ст. 2 Бюджетного кодексу України). Кожна ланка бюджетної системи формується і затверджується представницьким органом певного рівня – сільською, селищною, районною, міською, обласною радою. Державний бюджет затверджується Верховною Радою України.

Для можливості розрахунків мінімальних соціальних і фінансових норм бюджетного забезпечення громадян, для аналізу і прогнозування економічного й соціального розвитку держави складаються зведені (консолідовані) бюджети на рівні держави, Автономної Республіки Крим, області, району. Відповідно до ст. 6 Бюджетного кодексу України зведений бюджет є сукупністю показників бюджетів, що використовуються для аналізу та прогнозування економічного і соціального розвитку держави. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів областей і міст Києва та Севастополя. Зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського значення. Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету, зведені показники бюджетів районів і бюджетів міст обласного значення цієї області. Зведений бюджет району включає показники районних бюджетів, бюджетів міст районного значення, селищних та сільських бюджетів цього району. Зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. У разі коли місту або району в місті підпорядковані інші міста, селища чи села, зведений бюджет міста або району в місті включає показники бюджетів цих міст, селищ та сіл. Зведені бюджети не затверджуються. У них відображаються наслідки проведення фінансової політики й умови збалансованості доходів і видатків бюджетів.

У статті 7 Бюджетного кодексу України сформульовані принципи побудови та функціонування бюджетної системи держави: єдність; збалансованість; самостійність; повнота; обґрунтованість; ефективність; субсидіарність; цільове використання бюджетних коштів; справедливість і неупередженість; публічність та прозорість; відповідальність учасників бюджетного процесу.

Принцип єдності означає єдність правової бази, грошової системи, бюджетної класифікації, принципів бюджетного процесу, форм бюджетної документації, єдиного порядку фінансування видатків з усіх ланок бюджетної системи України.

Принцип збалансованості означає, що обсяг передбачених бюджетних видатків, які визначають повноваження на здійснення витрат бюджетних коштів, повинен відповідати обсягу доходів бюджету на бюджетний період.

Принцип самостійності передбачає, що бюджет затверджується законодавчим (Верховною Радою України) або представницьким органом місцевого самоврядування. Кожна ланка бюджетної системи має визначені законодавством дохідні джерела, а органи державної влади й місцевого самоврядування самостійно визначають напрями витрачання коштів свого бюджету.

Принцип повноти вимагає включення всіх надходжень і витрат бюджетів до складу відповідних бюджетів.

Принцип обґрунтованості передбачає формування бюджету на реалістичних макропоказниках макроекономічного й соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил.

Принцип ефективності та результативності обумовлює при складанні та виконанні бюджетів усіма учасниками бюджетного процесу досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату за умови використання визначеного бюджетом обсягу коштів.

Принцип субсидіарності (subsidiarius – резервний, допоміжний) передбачає розподіл видатків між державним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами так, щоб суспільні послуги надавалися при максимально можливому наближенні до їхнього безпосереднього споживача.

Принцип цільового використання коштів визначає виділення коштів у розпорядження одержувачів і з визначенням скерованості їх на фінансування конкретної мети.

Принцип справедливості і неупередженості передбачає побудову бюджетної системи на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами та територіальними громадами.

Принцип публічності та прозорості означає, що бюджети всіх ланок бюджетної системи України затверджуються відповідними радами. Ними ж приймаються звіти про виконання бюджетів. Акти про бюджети оприлюднюються для відома всіх юридичних і фізичних осіб.

Прозорість бюджету означає, що дані, вміщені в статтях бюджету на поточний рік, повинні показати, звідки і скільки буде надходити доходів, як вони перерозподілятимуться і на що витрачатимуться, тобто будь який громадянин України як платник податків може із закону про Державний бюджет зробити висновок, як витрачаються його кошти, внесені до бюджету. На жаль, тепер із закону про Державний бюджет таких деталей не можна з’ясувати, оскільки законодавець відсилає громадян до доповнень до бюджету, які є його невід’ємною частиною. Ці доповнення в засобах масової інформації не публікуються, а офіційні видання до відома широкого читача не доводяться.

Конституція України встановлює, що будь які видатки держави на загальні потреби, розмір та їх цільове спрямування визначаються виключно законами про Державний бюджет України. Те саме можна сказати і про видатки органів місцевого самоврядування, які визначаються рішеннями місцевих рад про відповідні бюджети.

Стаття 24 Бюджетного кодексу України передбачає існування в державному бюджеті та місцевих бюджетах резервних фондів. Розмір резервного фонду не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів із резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення про виділення коштів з резервних фондів відповідних бюджетів приймається Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування. Ці органи щомісяця звітують відповідно перед Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.

Держава прагне збалансованості бюджету України, тобто намагається складати проект і затверджувати так, щоб першочергові витрати, заплановані в бюджеті, можна було покрити за рахунок запланованих доходів. Не завжди це можливо, але небагато держав світу мають бюджети без дефіциту. Добре, коли держава прагне збалансованості і знає, як боротися з дефіцитом. Стаття 14 Бюджетного кодексу України встановила, що прийняття Державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевого бюджету на відповідний бюджетний період із дефіцитом дозволяється в разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту.

Бюджетний кодекс України визначив джерела фінансування дефіциту бюджетів – державні внутрішні й зовнішні запозичення. Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України, однак запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги в країні.

Одним із принципів бюджетної системи України є публічність, тому Конституція вимагає оприлюднення регулярних звітів про доходи та видатки Державного бюджету України. У зв’язку з цим повідомлення про хід виконання дохідної і видаткової частин Державного бюджету регулярно публікуються у засобах масової інформації.

Інший коментар до статті 95 Конституції України

Україна, як і всяка інша незалежна держава, має свій власний державний бюджет. Бюджет завжди відображає систему існуючих економічних відносин, обумовлених дією закону вартості та розширення товари огрошових відносин в умовах ринку. Конституцією встановлено, що за допомогою бюджетної системи держава здійснює справедливий і неупереджений розподіл внутрішнього національного продукту між громадянами і територіальними громадами.

Державний бюджет являє собою фінансове утворення і використання централізованого фонду коштів, які спрямовуються на потреби держави, адміністративно-територіальних одиниць, що сприяє збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних і демографічних особливостей. Бюджет виступає основним засобом розподілу і перерозподілу грошових коштів, є формою організації руху коштів. У ньому фокусуються всі існуючі економічні проблеми, а у соціальній сфері через бюджет держава намагається забезпечити необхідний життєвий рівень населення, фінансує допомогу непрацюючим, задовольняє потреби соціального захисту пенсіонерів, дітей, інвалідів, інших категорій громадян, які перебувають на утриманні держави. Бюджетне фінансування враховує також потреби зміцнення оборони країни, утримання правоохоронних органів та органів виконавчої влади.

Перехід до ринкової економіки робить основним дохідним джерелом бюджету податкові платежі, особливо надходження податку на добавлену вартість, акцизного збору, податку на прибутки підприємств, на прибутки населення, а також інші обов’язкові платежі. Всі види державного мита є доходами бюджету.

В Україні створена конституційна основа функціонування бюджетної системи, яка включає: Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим, бюджети адміністративно-територіальних одиниць (місцеві бюджети), районні і обласні бюджети. Всі бюджети, які входять до бюджетної системи України, будуються на принципах єдності, повноти, реальності, справедливості, гласності, збалансованості і самостійності. Сукупність принципів, на яких будується організація бюджетів, являє собою бюджетний устрій. Він визначається завжди тільки законами України і включає структуру бюджетної системи та взаємозв’язок між окремими її ланками. Основи організації бюджетної системи України на базі конституційних принципів бюджетного устрою зараз визначаються Законом “Про бюджетну систему України” від 5 грудня 1990 р. в редакції від 29 червня 1995 р. Згідно з цим законом проект Державного бюджету має виходити з основних прогнозних макроекономічних показників на плановий рік, які розробляє уряд і подає на розгляд парламенту. Серед них визначальне місце займають обсяг валового внутрішнього продукту, національний дохід, зведений баланс фінансових ресурсів, баланс доходів і витрат населення, платіжний баланс, валютний план.

У зв’язку з особливим значенням для держави бюджетної процедури вона регламентується правовими нормами і становить бюджетний процес, який і складається із стадій. Верховна Рада дозволяє Кабінету Міністрів виконувати Державний бюджет, тобто збирати доходи і проводити витрати тільки на один рік, який має назву бюджетного року. На всіх стадіях бюджетного процесу застосовується принцип і спеціалізації бюджетних показників за допомогою бюджетної класифікації. Критерієм класифікації по доходах є економічне значення джерела доходів бюджету в системі податків і обов’язкових платежів. По видатках критерієм класифікації є цільове спрямування коштів з бюджету, що дає можливість розподіляти бюджетні кошти у певній системі, неухильно і послідовно за цільовим призначенням.

Таким чином, бюджетне планування і виконання бюджету дає можливість встановлювати джерела, надходження коштів, об’єкти бюджетного фінансування, покладати обов’язки і відповідальність на ор-гани виконавчої влади і місцевого самоврядування за повне і своєчасне надходження коштів у дохідну частину бюджету і ефективне використання бюджетних коштів. Значний обсяг видатків в Україні припадає на Державний бюджет, оскільки основні функції керування державою, стабілізації економіки, сприяння ефективності фінансово-кредитної системи зосереджені у віданні центральних органи* виконавчої влади.

На відміну від раніше встановленого порядку конституційна норма обумовила визначення будь-яких видатків держави на загальносуспільні потреби виключно законом. Тепер прямо заборонено здійс-нювати видатки з Державного бюджету за іншими нормативними актами, чим забезпечується більша захищеність дефіциту бюджету від подальшого збільшення, раціональне витрачання державних фінансів за їх цільовим призначенням.

Тобто відповідно до цього важливого положення в нашій державі вводиться конституційна бюджетно-фінансова дисципліна, яка дозволяє Верховній Раді 1 України затверджувати граничний розмір дефіциту Державного бюджету та визначати джерела його покриття; суми доходів Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації; суми видатків Державного бюджету щодо кожного розпорядника коштів відпо-відно до бюджетної класифікації; суми дотацій, субсидій, субвенції та розміри відрахувань від регулюючих доходів до бюджетів адміністративно-територіальних одиниць і розміри оборотної касової готівки.

Законодавче закріплення виключної компетенції Верховної Ради щодо питань витрачання бюджетних коштів посилює відповідальність уряду, який через Міністерство фінансів, міністерства, відомства, інші органи виконавчої влади в центрі і на місцях організовує виконання Державного бюджету. До того ж Законом “Про бюджетну систему України” передбачено відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Конституцією України встановлена регулярна звітність виконавців – організаторів формування Дер-жавного бюджету і руху державних коштів на загальносуспільні і місцеві потреби. Звітність подається до Верховної Ради у вигляді письмових доповідей, по яких проводяться засідання парламенту, де уповно-важені посадові особи виступають з відповідними матеріалами про стан надходження доходів і витрачання бюджетних ресурсів. Як важливу гарантію виконання Державного бюджету слід розцінювати конституційну вимогу про оприлюднення звітів по доходах і видатках, що відкриває можливість їх нале-жного обговорення у засобах масової інформації з участю найширших верств населення.