Стаття 12 Конституції України

Нова редакція ст. 12 Конституції України з Коментарями.

Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Коментар до ст. 12 Конституції України

Піклування про задоволення духовно культурних потреб співвітчизників, які постійно мешкають чи тимчасово перебувають за кордоном, є характерною ознакою та одним з головних напрямів зовнішньополітичної діяльності багатьох демократичних держав.

У розділі VІІI Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. наголошується, що Україна «виявляє піклування про задоволення національно культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки».

Держава бере на себе зобов’язання щодо задоволення національно культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами, по перше, з гуманістичних міркувань, по друге, з метою популяризації української культури у світі, по третє, задля поширення поінформованості широкого загалу в різних країнах світу про національно культурні здобутки українців, по четверте, з метою створення сприятливого ґрунту для подальшого розвитку взаємовигідного співробітництва України з іншими державами, по п’яте, з метою залучення досвіду закордонних українців, здобутого ними в економічній, науково технічній, освітній, культурній та інших сферах у зарубіжних державах, для реформування відповідних галузей української економіки та інших сфер життєдіяльності українського суспільства, по шосте, з метою заохочення закордонних українців до здійснення благодійницької діяльності в Україні. Держава піклується про задоволення національно культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами, шляхом сприяння проведенню різноманітних форумів, з’їздів, конференцій, конкурсів (наприклад, Світового конгресу українців, Всесвітнього форуму українців), підтримки діяльності міжнародних та регіональних національно культурних товариств українців, поширення українських видань, підручників, посібників, друкованих засобів масової інформації, підтримки бібліотек української книги, поповнення бібліотечних фондів книгами та періодикою, що видаються українською мовою, підготовки педагогічних кадрів для українських освітніх закладів за кордоном тощо.

До основних засад зовнішньої політики України на законодавчому рівні віднесено «створення сприятливих зовнішньополітичних умов для розвитку української нації, її економічного потенціалу, історичної свідомості, національної гідності українців, а також етнічної, культурної, мовної, релігійної самобутності громадян України усіх національностей», створення «сприятливих умов для задоволення національно культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами України, підтримання з ними сталих зв’язків» (ст. 11 Закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України» від 1 липня 2010 р.).

4 березня 2004 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про правовий статус закордонних українців». Закордонний українець – це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України. Українське етнічне походження – це належність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження.

Умовами надання особі статусу закордонного українця є: 1) українська самоідентифікація; 2) українське етнічне походження або походження з України; 3) письмове звернення щодо бажання мати статус закордонного українця; 4) досягнення особою 16 річного віку; 5) відсутність громадянства України. Українське етнічне походження або походження з України заявник може підтвердити відповідними документами або свідченнями громадян України, закордонних українців чи громадських організацій закордонних українців. Особа, яка бажає набути статусу закордонного українця, подає письмову заяву про надання статусу закордонного українця: на території України – до Міністерства закордонних справ України, а за кордоном – до дипломатичних установ України. Посвідчення закордонного українця видається на 10 років з подальшою його перереєстрацією. Зазначене посвідчення є документом, що засвідчує статус закордонного українця, але не може замінювати паспорт чи паспортний документ.

Основні особливості правового статусу закордонного українця полягають у порядку в ’їзду і перебування на території України, а також процедурі спрощеної імміграції в Україну. Закордонний українець має право на безкоштовне оформлення багаторазової візи для відвідання України без подання відповідного запрошення терміном на 5 років на основі посвідчення закордонного українця, якщо закордонний українець є громадянином держави, з якою Україна має візовий режим. До того ж закордонний українець може іммігрувати в Україну для постійного проживання за умови одержання в установленому порядку рішення на імміграцію для постійного проживання поза межами квот на імміграцію. Це правило поширюється не лише на самого закордонного українця, але й на його подружжя та дітей у разі їх спільного і!’їзду та перебування на території України. Зазначене положення істотно полегшує імміграцію в Україну етнічних українців, які отримали статус закордонного українця, адже зазвичай квоти на імміграцію в Україну не є значними.

Разом з тим Україна піклується як про тих українців, які є громадянами інших держав та набули статусу закордонного українця, так і тих співвітчизників, які такого статусу не набули, а також тих вихідців з України, які прибули до інших держав з метою працевлаштування або ж тимчасово перебувають за межами України.

З метою задоволення національно культурних і мовних потреб українців, що мешкають або тимчасово перебувають поза межами України, держава: 1) під час укладення міжнародних договорів передбачає забезпечення прав українських меншин за кордоном, створення оптимальних умов та можливостей для задоволення їхніх соціальних, культурно освітніх, інформаційних та інших потреб; 2) сприяє укладенню міжнародних договорів про співробітництво в галузях культури, освіти, соціального захисту, інформаційного забезпечення з урахуванням інтересів організацій закордонних українців; 3) надає організаційну, методичну, технічну та іншу допомогу українським культурно інформаційним центрам в місцях компактного проживання українців за кордоном; 4) створює умови для радіомовлення та телевізійної трансляції програм з України на територію компактного проживання українців за кордоном на підставі міжнародних угод, зокрема через супутниковий зв’язок та інші засоби комунікацій.

Українська держава протягом кількох років виділяла бюджетні кошти для: забезпечення проведення спільних культурно просвітніх і науково практичних заходів (із залученням представників національно культурних товариств закордонних українців); видання в Україні публіцистичної, науково дослідної, інформаційно аналітичної та довідкової літератури, що стосується життя і діяльності закордонних українців; вивчення соціально культурних потреб закордонних українців у Російській Федерації, Румунії, Словацькій Республіці, Республіці Польща, Угорщині та інших державах; надання підтримки Інтернет виданням та друкованим засобам масової інформації закордонних українців.

Значну роботу у цьому напрямі здійснюють спільні двосторонні комісії, правову основу діяльності яких становлять відповідні міждержавні угоди. Так, за участю Кабінету Міністрів України створено низку міжурядових комісій: Українсько Словацьку комісію з питань національних меншин, освіти і культури; Українсько Угорську комісію з питань забезпечення прав національних меншин; Змішану міжурядову Українсько Румунську комісію з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, тощо.

10 червня 1993 р. між Урядом України і Урядом Федеративної Республіки Німеччини підписана Угода про співробітництво у справах депортованих осіб німецької національності та взаємне забезпечення прав національних меншин.

1 лютого 1994 р. між Україною та Республікою Польща укладена Угода про принципи співробітництва по забезпеченню прав національних меншин.

23 березня 1995 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою № 212 затвердив Положення про Українську частину Двосторонньої українсько словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури, у п. 2 якого зазначається, що «Комісія координує діяльність міністерств і відомств України, інших органів державної виконавчої влади щодо забезпечення прав осіб, які належать до словацької національної меншини в Україні та української національної меншини в Словацькій Республіці, а також стосовно співробітництва між Україною та Словацькою Республікою в галузі освіти і культури».

23 липня 1999 р. між Україною та Республікою Білорусь укладена Угода про співробітництво у забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин. Відповідно до ст. 9 цієї Угоди обидві Сторони взяли на себе зобов’язання вживати «заходів для збереження, вивчення та примноження культурної спадщини національних меншин», у тому числі забезпечувати «зберігання й охорону пам’яток їхньої історії і культури, що знаходяться на території кожної Сторони», а також заохочувати «діяльність інформаційно культурних центрів іншої Сторони на своїй території» та сприяти організації їхньої роботи.

17 грудня 2009 р. між Україною і Республікою Молдова укладена Угода про співробітництво у забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин. Відповідно до ст. 12 цієї Угоди Сторони домовилися про «створення Змішаної міжурядової українсько молдовської комісії з питань забезпечення прав національних меншин для підготовки та розгляду спільних програм і заходів, що здійснюватимуться у сфері забезпечення прав української національної меншини в Республіці Молдова та молдовської національної меншини в Україні відповідно до цієї Угоди».

Інший коментар до статті 12 Конституції України

Ще у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. проголошено, що держава виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців за етнічним походженням, що проживають за межами держави і не є громадянами України. З прийняттям Конституції це положення наповнюється новим змістом бо воно відкриває широкі можливості до співпраці з українцями зарубіжжя на правовій основі Ним створені об’єктивні передумови об’єднання світового українства навколо національної ідеї та духовно-культурних цінностей, надбаних одним з найбільших у Європі народів впродовж його багатовікової історії.

Українську діаспору, тобто українців, які живуть за межами держави, умовно можна поділити на західну та східну. До східної, як правило, відносять тих українців, які проживають на теренах колишнього СРСР, до західної – всіх інших. Такий поділ зумовлено не географічними чинниками, а особливістю історичних обставин, що передували розселенню, істотними відмінностями умов проживання тощо. За різного типу неофіційними даними західна діаспора налічує приблизно 4 млн., східна – біля 7 млн. українців. Найбільша українська діаспора на заході у СІІІА та Канаді (відповідно 2 млн. і 1 млн. осіб), на сході – у Росії та Казахстані (4.3 млн. і 900 тис. осіб).

Дбаючи про задоволення національно-культурних і мовних потреб української діаспори, держава сприяє розвиткові національної ідеї, яка має об’єднати всіх українців, де б вони не жили.

Представники української діаспори посідають далеко не останні місця в країнах проживання. Наприклад, у Литві українцям належить друге місце серед представників національних меншин за кількістю осіб з вищою освітою, перше – за середньою спеціальною. Вони становлять значний потенціал трудових ресурсів. У Російській Федерації, в якій місцями компактного проживання українців в останні десятиріччя стали сучасні промислові центри, де видобувають нафту, газ. золото, срібло, алмази, вугілля, а також лісозаготівельні та сільськогосподарські райони, виникли громадсько-культурні об’єднання, є чимало ентузіастів, котрі згуртували українські громади з метою пропаганди правдивої національної історії, культури, відродження звичаїв і традицій свого народу.

У статті йдеться про взаємне збагачення набутками духовної та матеріальної культури, поєднання інтересів українців у своїй державі та поза нею, залучення етнічних українців до розвитку і зміцнення зв’язків з Україною – своєю етнічною батьківщиною.

Правовою основою такої роботи є укладення переважно двосторонніх міждержавних угод щодо взаємного забезпечення на паритетних засадах освітянських, наукових, культурних, інформаційних потреб етнічних українців в інших державах і таких самих потреб національних меншин, етнічною батьківщиною яких є відповідна договірна сторона, в Україні.

Тому проголошення на конституційному рівні допомоги українській діаспорі одночасно є політичною акцією, якою наша держава підкреслює своє батьківське ставлення до всіх українців – громадян інших держав.