Нова редакція ст. 142 Конституції України з Коментарями.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Коментар до ст. 142 Конституції України

Коментована стаття містить положення, що визначають матеріальну і фінансову основи місцевого самоврядування в Україні. Зокрема, це рухоме і нерухоме майно.

Відповідно до ст. 181 Цивільного кодексу України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 40–44. – Ст. 356). Більш детальне визначення закріплено в ст. 2 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 р. № 1255 IV: «рухоме майно» – окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов’язки (Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень : Закон України від 18.11.2003 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 11. – Ст. 140).

Термін «нерухоме майно» на законодавчому рівні закріплювався неодноразово, наприклад у Законі України «Про іпотеку», під нерухомим майном (нерухомість) розуміють: земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці і невід’ємно пов’язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Правовий режим нерухомого майна поширюється на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти ( Про іпотеку: Закон України // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 38. – Ст. 313). Подібне визначення закріплене і в ст. 181 Цивільного кодексу України, різниця полягає лише в тому, що згідно з Кодексом режим нерухомої речі може бути поширений законом не лише на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також і на інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 66 Господарського кодексу України цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об’єктом купівлі продажу та інших угод (Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2003. – № 18–22. – Ст. 144). У Законі України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» зазначається, що нерухоме майно – це будівлі, споруди, у тому числі об’єкти незавершеного будівництва, приміщення (Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності: Закон України// Відом. Верхов. Ради України. – 1998. – № 34. – Ст. 228).

Наведені визначення «рухомого і нерухомого майна» можна застосовувати і д ля характеристики матеріально фінансової основи місцевого самоврядування, однак необхідно враховувати, що часто терміни не мають універсального характеру, а застосовуються лише для цілей окремих законів. Тому необхідно в законі про комунальну власність закріпити визначення термінів рухомого і нерухомого майна, які б застосовувалися для регулювання відносин у сфері місцевого самоврядування.

Матеріальною основою місцевого самоврядування є земля, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Суспільні відносини щодо володіння, користування й розпорядження землею регулюються Земельним кодексом України (Земельний кодекс України: від 25.10.2001 р.// Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – № 3–4. – Ст. 27). У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності. У комунальній власності можуть бути землі сільськогосподарського, резервного, природно заповідного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, історико культурного призначення, водного фонду, промисловості, транспорту, зв’язку, енергетичної системи, оборони. Підставами виникнення права комунальної власності на землю можуть бути: а) придбання територіальними громадами земельних ділянок за цивільно правовими угодами; б) передача земель державної власності у комунальну власність; в) примусове відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; г) штучне створення земельної ділянки на території населеного пункту; д) інші підстави, передбачені чинним законодавством України.

Матеріальною основою місцевого самоврядування є також природні ресурси. Згідно з чинним законодавством України ресурси поділяються на такі види: а) мінеральні й інші неживі ресурси морського дна та його надр (Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року та Угоди про імплементацію Частини XI Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року: Закон України від 03.06.99 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 31. – Ст. 254); б) природні рослинні ресурси (Про рослинний світ : Закон України від 09.04.99 р. //Відом. Верхов. Ради України. –1999. – № 22,23. – Ст. 198); в) природні енергетичні ресурси; г) ресурси біологічні; д) ресурси рекреаційні (Про затвердження Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів: Закон України від 22.03.2001 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2001. – № 28. – Ст. 135); е) ресурси корисних копалин і компонентів, об’єкти тваринного світу (Про тваринний світ : Закон України № 2894 ІІІ від 13.12.2001 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 2002. – № 14. – Ст. 97). Природні ресурси України є власністю народу України, від його імені в межах, визначених Конституцією, права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а це, у свою чергу, є підставою для їх поділу на два види – загальнодержавного і місцевого значення. Визначення природних ресурсів місцевого значення законодавцем здійснюється переважно за залишковим принципом, тобто це всі природні ресурси, що не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Для прикладу, до природних рослинних ресурсів місцевого значення належать дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не віднесені до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення (Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.91 р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – № 41. – Ст. 546). Відсутність чіткого поділу природних ресурсів на загальнодержавні і місцеві стримує розвиток матеріальної основи місцевого самоврядування.

Фінансову основу місцевого самоврядування відповідно до Конституції України складають доходи місцевих бюджетів та інші кошти, що перебувають у власності територіальних громад. Згідно із ст. 63 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів. При цьому доходи місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України складаються із податкових, неподаткових надходжень, доходів від операцій із капіталом і трансферти. Податковими надходженнями визнаються передбачені чинним законодавством України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі. До неподаткових надходжень належать доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові надходження. Трансферти – це кошти, одержані від інших органів публічної влади, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Доходи, які формуються за рахунок власних джерел, зараховуються до місцевого бюджету на підставі рішення відповідної ради і не потребують попереднього чи додаткового затвердження органом влади вищого рівня. Відповідно до ст. 69 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать: 1) фіксований податок на доходи від підприємницької діяльності, що зараховується до місцевих бюджетів у порядку, визначеному чинним законодавством; 2) податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності; 3) плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення; плата за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин; збір за спеціальне використання води водних об’єктів місцевого значення; збір за спеціальне використання лісових ресурсів (крім збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування). Такі платежі зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування за місцезнаходженням (місцем розташування) відповідних природних ресурсів, а щодо водних об’єктів – за місцем податкової реєстрації платника збору; 4) плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; 5) місцеві податки і збори (крім єдиного податку), що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування, включаючи податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (крім збору в частині провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах); 6) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; 7) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об’єднань, що вилучається до бюджету, у порядку, визначеному відповідними місцевими радами; 8) плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бюджетів (крім коштів, отриманих вищими та професійно технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право); 9) штрафні санкції за порушення законодавства про патентування; 10) адміністративні штрафи, що накладаються місцевими органами виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; 11) штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпорядником бюджетних коштів договорів із суб’єктами господарювання на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів; 12) надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності; 13) плата за надані в оренду водні об’єкти місцевого значення; 14) концесійні платежі щодо об’єктів комунальної власності; 15) кошти, отримані від надання учасниками процедури закупівель забезпечення їх пропозиції конкурсних торгів, які не підлягають поверненню цим учасникам, у випадках, передбачених Законом України «Про здійснення державних закупівель», у частині здійснення закупівель за рахунок коштів місцевих бюджетів; 16) кошти, отримані від учасника – переможця процедури закупівлі під час укладання договору про закупівлю як забезпечення виконання цього договору, які не підлягають поверненню учаснику переможцю, в частині здійснення закупівель за рахунок коштів місцевих бюджетів; 17) 80 відсотків коштів, отриманих підприємствами, установами та організаціями, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів, за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали платинової групи, дорогоцінне каміння, і 50 відсотків коштів, отриманих цими підприємствами, установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло; 18) кошти від реалізації безхазяйного майна (у тому числі такого, від якого відмовився власник або отримувач), знахідок, спадкового майна (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття), майна, одержаного територіальною громадою в порядку спадкування чи дарування, а також валютних цінностей і грошових коштів, власники яких невідомі; 19) інші доходи загального фонду місцевих бюджетів, що визначаються законом про Державний бюджет України.

Важливе значення для місцевого самоврядування мають надходження спеціального фонду місцевих бюджетів. Це, зокрема: а) концесійні платежі щодо об’єктів комунальної власності (які мають цільове спрямування згідно із законом); б) 70 % грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів – 50 %, обласних бюджетів 20 %, бюджетів міст Києва та Севастополя – 70 %; в) відрахування 10 % вартості питної води суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюють реалізацію питної води через системи централізованого водопостачання з відхиленням від відповідних стандартів, що зараховуються до бюджетів міст, селищ та сіл; г) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок відповідного місцевого бюджету; д) 70 % збору за забруднення навколишнього природного середовища (крім збору, що справляється за утворення радіоактивних від ходів (включаючи вже накопичені) та тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками), у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів – 50 %, обласних бюджетів – 20 %, бюджетів міст Києва та Севастополя – 70 %; е) цільові та добровільні внески підприємств, установ, організацій та громадян до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища; є) надходження до цільових фондів, утворених місцевими радами; ж) повернення кредитів, наданих з місцевих бюджетів індивідуальним сільським забудовникам, молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла, а також пеня і відсотки за користування ними, а також інші надходження, визначені законом про Державний бюджет України; з) дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є комунальна власність та інші види надходжень встановлені Бюджетним кодексом України.

Оскільки сьогодні законодавчо не передбачено функціонування обласних і районних територіальних громад, а районні і обласні ради визначені як органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, конституційно закріплено, що в управлінні районних і обласних рад можуть перебувати лише об’єкти спільної власності сільських, селищних, міських територіальних громад. Для забезпечення реалізації спільних соціально економічних і культурних програм територіальних громад до доходів обласних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів згідно зі ст. 66 Бюджетного кодексу України, належать: 1) 25 % податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на відповідній території; 2) 50% збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування; 3) 50% збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об’єктів місцевого значення), що зараховується до обласних бюджетів користувачами води за місцем її забору; 4) 50% плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення (крім плати за користування надрами в межах континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони); 5) плата за використання інших природних ресурсів; 6) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються обласними державними адміністраціями; 7) плата за ліцензії та сертифікати, що зараховується до обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності; 8) плата за ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту сирцю виноградного, спирту сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності; 9) плата за ліцензії на право експорту, імпорту та оптової торгівлі спиртом етиловим, коньячним та плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом сирцем виноградним, спиртом сирцем плодовим, що зараховується до обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності; 10) плата за ліцензії на право експорту, імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності; 11) плата за державну реєстрацію (крім реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців); 12) плата за ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності; 13) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів ліцензіатами за місцем здійснення діяльності; 14) плата за надані в оренду ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення.

Для забезпечення реалізації спільних соціально економічних і культурних програм територіальних громад до доходів районних бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать: а) 50 % податку на доходи фізичних осіб, що сплачується (перераховується) згідно з Податковим кодексом України на території сіл, їх об’єднань, селищ, міст районного значення; б) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями; в) реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, що справляється відповідними районними державними адміністраціями.

Принциповим є конституційне положення, згідно з яким умовою для віднесення будь якого об’єкта до матеріальної чи фінансової основи місцевого самоврядування є перебування його у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах чи у спільній власності зазначених суб’єктів. Таким чином, Конституція вичерпно визначила первинних суб’єктів права комунальної власності – сільських, селищних, міських, районних у містах територіальних громад. Закріплення права власності територіальних громад на матеріальні і фінансові ресурси є запорукою і гарантією реального забезпечення права органів місцевого самоврядування самостійно, у межах Конституції і законів України, реалізовувати інтереси населення відповідних територій.

Частина друга коментованої статті надає право сільським, селищним, міським територіальним громадам об’єднувати об’єкти комунальної власності і кошти місцевих бюджетів. Конституційно закріплюються і умови такого об’єднання. По перше, зазначена процедура може здійснюватися тільки на договірних засадах. По друге, чітко визначена мета об’єднання цих об’єктів: виконання спільних для кількох територіальних громад проектів чи спільне фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ, організацій. При цьому, реалізуючи право на таке об’єднання, територіальні громади можуть, але не зобов’язані передавати в управління районних, обласних рад об’єкти комунальної власності, оскільки Конституція визначає, що територіальні громади можуть створювати для цього відповідні органи і служби.

У частині другій коментованої статті Конституція використовує термін «комунальна власність», не розкриваючи його зміст. У Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» поняття права комунальної власності визначено як право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Отже, ґрунтуючись на положеннях частини першої коментованої статті та на законодавчому визначенні права комунальної власності, можна зробити висновок про те, що Конституція не передбачає утворення комунальної власності на рівні районів і областей.

Слід зауважити, що ч. 3 ст. 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» розвиває конституційне положення, закріплюючи, що об’єднання на договірних засадах об’єктів права комунальної власності чи коштів місцевих бюджетів може здійснюватися не тільки територіальними громадами сіл, селищ, міст, а й територіальними громадами районів у містах. До того ж зазначається, що вирішувати це питання територіальна громада може як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Частина третя коментованої статті містить важливе конституційне положення про участь держави у формуванні доходів місцевих бюджетів і фінансову підтримку місцевого самоврядування. Таким чином, держава гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для реалізації власних і делегованих державою функцій і повноважень та забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Держава бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів шляхом закріплення за ними на стабільній основі частини загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів (податок на доходи фізичних осіб, збори за спеціальне використання лісових ресурсів, води, податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності тощо).

Державна фінансова підтримка місцевого самоврядування здійснюється шляхом надання місцевим бюджетам із Державного бюджету трансфертів у вигляді дотацій та субвенцій. Такі дотації безоплатно і безповоротно надаються для вирівнювання доходної спроможності відповідного місцевого бюджету, який його отримує. Дотації надаються у випадках, коли коштів, що надходять із власних джерел та закріплених доходів, недостатньо для формування мінімального розміру місцевого бюджету, необхідного для здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних потреб (послуг), гарантованих державою. Він визначається на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом. Бюджетний кодекс України передбачає можливість надання дотацій на вирівнювання обласним, районним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, бюджетам міст республіканського, Автономної Республіки Крим та міст обласного значення. Субвенції надаються місцевим бюджетам для здійснення певної мети, програми, наприклад, програми соціального захисту, інвестиційного проекту, для компенсації втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою, та ін.

Коментована стаття також містить положення про компенсацію державою витрат органів місцевого самоврядування, що виникають унаслідок рішень органів державної влади. На законодавчому рівні закріплено обов’язок держави у повному обсязі фінансувати здійснення органами місцевого самоврядування делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Такі кошти щороку передбачаються в Законі «Про Державний бюджет України». Крім того, державні органи можуть приймати рішення, що призводять до додаткових витрат органів місцевого самоврядування. У такому разі необхідні фінансові ресурси також повинні бути надані органам місцевого самоврядування, тобто такі витрати обов’язково мають бути компенсовані державою.

Інший коментар до статті 142 Конституції України

Стаття 142 визначає принципові засади формування і структуру матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування в Україні. Це зумовлено передусім тим, що ефективне функціонування системи місцевого самоврядування значною мірою залежить не стільки від обсягу повноважень, якими наділені територіальні громади та утворювані ними органи, скільки від наявності в їх володінні та вільному розпорядженні матеріальних, фінансових та інших ресурсів, необхідних для виконання покладених на них завдань.

Відповідно до ч. 1 даної статті матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування в Україні становить, з одного боку, рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, які є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а з другого боку, об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Таким чином, дана норма, на відміну від попереднього законодавства, що діяло до прийняття нової Конституції, первинними суб’єктами комунальної власності визнає не адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних і сільських рад, а відповідні територіальні громади: населення сіл, селищ, міст, районів у містах. Цим самим Конституція послідовно проводить думку, що комунальна власність є різновидом публічної власності, яка не належить державі.

Оскільки районні і обласні ради виступають як органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси відповідних територіальних громад, то Конституція не передбачає утворення комунальної власності на рівні районів і областей.

На районному і обласному рівнях передбачається функціонування об’єктів спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

В окремих випадках, коли необхідно вирішити ту чи іншу проблему місцевого значення, в розв’язанні якої заінтересовані кілька територіальних громад, останні можуть відповідно до ч. 2 даної статті об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ.

Характерною особливістю такого об’єднання є те, що воно не передбачає передачі об’єднаного майна в управління районним і обласним радам. Територіальні громади, що об’єдналися, можуть створювати і автономні від районних і обласних рад органи служби по управлінню цим майном.

Відповідно до чинного законодавства до комунальної власності належить майно, яке передається державою, а також іншими суб’єктами власності, майно, яке створюється або купується органами місцевого самоврядування за рахунок власних коштів, а також майно, перелік якого встановлено Законом “Про власність”. і

Територіальні громади та утворювані ними органи мають право вчиняти щодо цього майна будь-які дії, що не суперечать закону. Вони можуть передавати об’єкти комунальної власності у тимчасове або постійне користування, здавати в оренду, продавати згідно із законами про приватизацію, а також перерозподіляти на конкурсній основі між власними підприємствами, організаціями і установами.

Структура комунальної власності не є сталою. Вона може змінюватися відповідно до розвитку ринкових відносин, вільного підприємництва та приватизації.

Складовою частиною матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів та інші кошти, якими можуть розпоряджатися органи самоврядування відповідно до наданих Конституцією і законами повноважень.

Самостійність місцевих бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Іншим органам і організаціям заборонено втручатися в складання, затвердження та виконання місцевого бюджету, крім винятків, встановлених законами України.

Сьогодні відповідно до чинної Конституції і законодавства про бюджетну систему України доходи місцевих бюджетів поділяються на закріплені і регульовані.

Закріпленими вважаються доходи, які повністю або частково (у процентному відношенні) зараховується до відповідних місцевих бюджетів без затвердження їх щорічними рішеннями рад вищого рівня.

Відповідно до чинного законодавства до закріплених доходів міських, селищних і сільських бюджетів відносяться, зокрема, податок на прибуток підприємств та організацій комунальної власності; місцеві податки і збори, які встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до закону; плата за землю, що дорівнює 60 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством; надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності тощо.

Регульованими вважаються доходи, які зараховуються до місцевих бюджетів у процентному відношенні від загальнодержавних податків і зборів за нормативами, встановлюваними щорічно радою вищого рівня. Це правило по суті закріплено в ч. 2 л. 143 Конституції, згідно з якою районні й обласні зади затверджують районні і обласні бюджети, що формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами.

До регульованих доходів, які зараховуються до місцевих бюджетів, відносяться податок на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної); прибутковий податок з громадян; частина доходів від приватизації державного майна;

відрахування дотації і субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня.

Розмежування цих податків провадиться з урахуванням економічного, соціального, екологічного,’ природного стану відповідних районів і населених І пунктів.

До інших коштів, що становлять фінансову основу місцевого самоврядування, належать, зокрема, позабюджетні фонди, які можуть бути утворені за І рахунок надходжень від необов’язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, ІНШИХ небюджетних джерел.

Районні і обласні ради затверджують також районні і обласні бюджети та контролюють їх виконання. Вони складаються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів, а також з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих: бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм.

У переважній більшості країн держава фінансово, підтримує місцеве самоврядування. Відповідно до ч. З даної статті Конституції України держава бере участь у формуванні доходів місцевого самоврядування не лише встановленням процентних відрахувань до місцевих бюджетів від загальнодержавних доходних джерел, а й шляхом дотації, субвенцій тощо. Вона в повному обсязі фінансує здійснення органами місцевого самоврядування державних повноважень, наданих законом. Це правило повною мірою поширюється і на ситуації, коли державні органи приймають рішення, які не пов’язуються з наданням органам місцевого самоврядування додаткових повноважень державної виконавчої влади, але опосередковано змушують їх проводити незаплановані додаткові витрати за рахунок місцевих бюджетів. У такому разі відповідно до ч. 4 даної статті ці витрати повинні, бути компенсовані державою.