Нова редакція ст. 32 Конституції України з Коментарями.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Коментар до ст. 32 Конституції України

Повага до кожної людини як до особистості має стати нормою повсякденного життя в Україні, а людина має бути єдиною абсолютною цінністю першого порядку, стосовно якої визначаються всі інші цінності. У будь якому суспільстві права людини є чи не найважливішим інструментом, за допомогою якого регулюється правовий статус особи, визначаються способи і засоби впливу на неї, межі втручання в особисту сферу, встановлюються юридичні гарантії реалізації та захисту прав і свобод.

Особисте життя кожної людини гармонійно взаємодіє з її суспільним життям. У цьому обидві форми соціального існування людини неподільні й рівнозначні. Проте найбільш вразливим для можливих втручань є особисте життя фізичної особи. Конституційна норма закріплює неприпустимість втручання в особисте та сімейне життя фізичної особи. Винятки визначаються безпосередньо Конституцією України.

Розгалужену систему норм, спрямованих як на регулювання, так і охорону та захист особистих немайнових прав фізичної особи, містить Цивільний кодекс України, де цим питанням присвячена Книга друга. Саме в ЦКУ (зокрема, у ст. 301) закріплені численні гарантії недоторканності особистого життя – фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб; фізична особа має право на збереження у таємниці свого особистого життя; обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, якщо вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду.

Потреба в особистому житті перебуває за межами права, але право виражає, закріплює цю потребу та забезпечує її задоволення. Воно лише в найзагальніших рисах впливає на характер взаємовідносин між людьми у сфері особистого життя, оскільки ці відносини регулюються перш за все нормами моралі. Вся сфера сімейного життя, дружніх та інших особистих стосунків охоплюється поняттям особистого життя. Право на особисте життя означає надану людині й гарантовану державою можливість контролювати інформацію про самого себе, не допускати розголошення відомостей особистого, інтимного характеру. Право людини на особисте життя – це також можливість її безперешкодного спілкування з іншими людьми.

Право на особисте життя включає в себе не тільки забезпечення його недоторканності, але й забезпечення таємниць цього життя.

Інформаційна сфера соціального буття тісно пов’язана з особистим життям кожної людини. Інформація віднесена ст. 200 ЦКУ до нематеріальних благ, які є об’єктами цивільних прав і обов’язків. Хоча ст. 34 Конституції гарантує право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, такі можливості обмежуються щодо збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу. Такі дії не допускаються без згоди особи, інформація про яку збирається.

Ці конституційні положення деталізовані в ЦКУ (ст. 302), а також в інших законодавчих актах, зокрема в Законі України «Про інформацію».

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про інформацію» поняттям «інформації про особу» охоплюються документовані або публічно оголошені відомості про особу, які включають дані про національність, освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адресу, дату і місце народження. Дані про особу належать до конфіденційної інформації (тобто до інформації, яка має обмежений доступ). Фізична особа з будь яких мотивів може обмежувати доступ до такої інформації. Виняток встановлений для випадків, які пов’язані з реалізацією інтересів національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Ці випадки визначаються виключно законами. У період збирання інформації про особу вона має право знати, які саме відомості збираються і з якою метою. З метою забезпечення своїх прав та інтересів у цей період особа має право доступу до цієї інформації, а також вправі заперечувати її правильність, повноту тощо.

Законодавство України про інформацію визначає серед гарантій, що забезпечують конституційні права громадян у сфері поширення особистої інформації, такі:

– обов’язок державних органів та їх посадових осіб вживати всіх необхідних заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до інформації про фізичну особу;

– заборона доступу сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами та їх посадовими особами;

– заборона зберігання інформації про особу довше, ніж це необхідно для законно встановленої мети;

– вимога про максимальне обмеження необхідної кількості даних про фізичну особу, яку можна одержати законним шляхом, а також можливість їх використовувати лише для законно встановленої мети.

Крім того, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, інформаційні системи яких вміщують інформацію про фізичних осіб, зобов’язані надавати їх безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується. Винятки з цього правила встановлюються, зокрема, Законом України «Про державну таємницю», основами законодавства про охорону здоров’я, іншими законодавчими актами.

У тісному зв’язку з правом на особисте життя та його таємницю знаходяться права на особисті папери (статті 303–305 ЦКУ) та на таємницю кореспонденції (ст. 305 ЦКУ). Право на недоторканність особистої документації є невід’ємною складовою забезпечення особистого статусу громадянина.

Кожна фізична особа має право на захист своїх особистих не майнових прав, у тому числі права на невтручання в особисте і сімейне життя від будь яких протиправних посягань інших осіб.

Стаття 274 ЦКУ передбачає, що захист особистих немайнових прав може здійснюватися способами, передбаченими для захисту будь яких порушених цивільних прав, а також іншими способами відповідно до особливостей саме особистих немайнових прав. Зокрема, ст. 277 ЦКУ закріплює право на спростування недостовірної інформації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Якщо поширення такої недостовірної інформації здійснено у друкованих або інших засобах масової інформації, особа вправі вимагати спростування недостовірної інформації у тому ж засобі інформації. Слід особливо підкреслити, що спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила, вирішальним є самий факт недостовірності інформації.

Статті 277–279 ЦКУ містять детальну регламентацію умов, порядку і правових наслідків спростування недостовірної інформації. Окрім зазначених можливостей для особи, чиї права порушені поширенням недостовірної інформації, передбачено право на відшкодування завданої майнової та (або) моральної шкоди (ст. 280 ЦКУ).

Під майновою шкодою розуміють збитки, які завдані особі в разі порушення її цивільних прав. Згідно зі ст. 22 ЦКУ до збитків належать:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа понесла або мусить понести для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються за загальним правилом у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Поняття та ознаки моральної шкоди, а також умови і спосіб її відшкодування визначаються ст. 23 ЦКУ, яка, зокрема, передбачає, що моральна шкода може полягати в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Відшкодування моральної шкоди здійснюється незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язане з розміром цього відшкодування.

Інший коментар до статті 32 Конституції України

Гарантуючи невтручання в особисте й сімейне життя особи, держава забезпечує тим самим можливість з боку кожного контролювати інформацію про себе, про свою родину, припинити розголос небажаної інформації. Тобто у сфері особистого життя відносини між людьми та державою будуються на принципах моральності. Гарантія невтручання в особисте і сімейне життя – це гарантія на особисту і сімейну таємницю, на забезпечення можливості перебувати у стані відносної незалежності від держави й суспільства. Посилання на те, що держава гарантує невтручання в особисте і сімейне життя особи крім випадків, передбачених Конституцією України, цілком виправдане.

Поняття інформації про особу – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про неї. Основними даними про особу є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження.

Конфіденційна інформація за своїм правовим режимом – це інформація з обмеженим доступом, що містить відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб. Кожен, хто володіє інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, що є предметом його професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного, особистого та сімейного інтересу, і при цьому не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначає режим доступу до неї. Тому обмеження щодо збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу (без її згоди), про які йдеться у ч.2 ст. 32 Конституції, слушні, адже йдеться про права особи, можливі подробиці її інтимного життя, інформацію, розголошення якої може негативно вплинути на спосіб існування людини, її родинний стан та багато інших чинників. Тільки згода самої особи дає можливість розпоряджатися інформацією про неї, за винятком випадків збирання інформації при проведенні слідства, дізнання та оперативно-розшукових заходів. і

Серед конфіденційної інформації особливу вагу І має інформація професійного характеру. В чинному законодавстві передбачені суворі обмеження, які стосуються цієї інформації та засобів її розголошення. І Наприклад, у ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. зазначено, що медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. У ст. 8 Закону України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р. обумовлено, що нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов’язані додержувати таємниці цих дій. Обов’язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про ці дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків. Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки на письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і; слідства у зв’язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами. Професійними таємницями вважаються також таємниці: сповіді, довіреної священнослужителю; судового захисту; попереднього слідства; усиновлення та інше.

Конституція передбачає право кожного громадянина на ознайомлення з інформацією про себе, яке і пов’язане з діяльністю не тільки органів державної влади, місцевого самоврядування, а й установ і організацій усіх форм власності. Відповідно до ст. 31 Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. громадяни мають право доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо. Органи державної влади, місцевого самоврядування, установи і організації, які мають інформацію про громадян, зобов’язані надавати її безпосередньо і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї.

Відмова в доступі до такої інформації або приховування її, незаконне збирання, використання, зберігання чи її поширення можуть бути оскаржені до суду. Гарантія на судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію та вимагати вилучення будь-якої інформації підкріплюється вимогами ст.49 Закону України “Про інформацію”. Право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, збереженням, використанням та поширенням такої інформації, міститься у ст. 440 і 440 Цивільного кодексу (див. коментар до ст. 56).