Нова редакція ст. 36 Конституції України з Коментарями.

Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об’єднання громадян рівні перед законом.

Коментар до ст. 36 Конституції України

Право на об’єднання є одним із невід’ємних прав людини, що закріплене в багатьох міжнародно правових документах – Загальній декларації прав людини 1948 р. (ст. 20), Конвенції про свободу асоціації та захист права на організацію 1948 р. (статті 2, 10), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (ст. 11), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. (ст. 22).

Конституція України, відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів, гарантує та захищає це право. Право на свободу об’єднання забезпечує проголошену ст. 15 Конституції економічну, політичну та ідеологічну багатоманітність у суспільному житті та свободу політичної діяльності. Свобода об’єднання означає, зокрема, правову і фактичну можливість добровільно, без примусу чи попереднього дозволу утворювати об’єднання громадян або вступати до них (див.: рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2001 р. № 18 рп/2001). Міра свободи діяльності об’єднань громадян визначається характером їх відносин з державою, її органами і службовими особами. Згідно зі ст. 8 Закону України «Про об’єднання громадян» держава забезпечує додержання прав і законних інтересів об’єднань громадян, легалізованих у встановленому законом порядку. Втручання держав них органів та службових осіб у діяльність об’єднань громадян, так само як і втручання об ’ єднань громадян у діяльність державних органів, службових осіб, не допускається, крім випадків, передбачених законом. Свобода діяльності громадських об’єднань полягає також у тому, що їм гарантується можливість внутрішньо організаційної діяльності: самостійно приймати свої статути, обирати свої керівні органи, здійснювати право власності, складати програми діяльності і здійснювати цю діяльність, право на реорганізацію та на саморозпуск, призупинення своєї діяльності. Об’єднанням громадян гарантується право міжнародних зв’язків. Громадські організації, їх спілки відповідно до своїх статутів можуть засновувати або вступати в міжнародні громадські (неурядові) організації, утворювати міжнародні спілки об’єднань громадян, підтримувати прямі міжнародні контакти і зв’язки, укладати відповідні угоди, а також брати участь у здійсненні заходів, що не суперечать міжнародним зобов’язанням України.

Гарантією права на об’єднання служить також відповідальність за порушення цього права. Посадові особи легалізуючих органів об’єднань громадян та громадяни за порушення законодавства про об’єднання громадян несуть дисциплінарну, цивільно правову, адміністративну або кримінальну відповідальність. У Кримінальному кодексі України (ст. 170) встановлена відповідальність за перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій.

Метою утворення об’єднання громадян є здійснення, сприяння у реалізації, захист прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що діяльність асоціацій є також колективною реалізацією свободи вираження поглядів. Об’єднання можуть утворюватися лише на основі спільності законних інтересів, перелік яких у Конституції є невичерпним. Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у 1998 р., визнавши вагому роль груп та асоціацій у сприянні ефективному усуненню всіх порушень прав людини та основоположних свобод, прийняла Декларацію про право та обов’язки окремих осіб, груп та організацій суспільства заохочувати та захищати загальновизнані права людини та основоположні свободи (Декларацію про правозахисників), в якій закріпила право кожної людини на національному та міжнародному рівнях створювати недержавні організації, асоціації або групи, вступати в них та брати участь у їх діяльності.

Дія коментованої статті Конституції поширюється на всі недержавні громадські об’єднання (організації) – так звані інститути громадянського суспільства, незалежно від їх організаційно правової форми. За метою створення вони можуть бути поділені на політичні та неполітичні, прибуткові та неприбуткові. До них, зокрема, належать політичні партії, громадські організації, релігійні організації, професійні спілки, благодійні організації, кооперативи тощо.

У тексті Конституції суб’єктами цієї норми вказуються громадяни України. Проте необхідно враховувати положення ст. 26 Конституції, яка передбачає, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ст. 16) закріплює, що іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право вступати на загальних з громадянами України підставах до легалізованих об’єднань громадян, якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих об’єднань. Іноземці та особи без громадянства не можуть бути членами політичних партій України.

Право на об’єднання, закріплене в Конституції України, деталізується в законодавстві. Верховна Рада України має право на основі Конституції України та міжнародно правових актів, ратифікованих Україною, додатково врегульовувати правовий статус громадських об’єднань шляхом встановлення нормами Закону процедури їх створення, порядку державної реєстрації та контролю за їх діяльністю, але за умови, якщо ці норми не звужують обсяг конституційних прав на свободу об’єднання і не унеможливлюють реалізацію права кожного на прояв своєї суспільно політичної позиції.

Відповідно до п. 11 ст. 92 Конституції України засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян віднесено до найважливіших суспільних відносин, які визначаються виключно законами України. Отже, ці питання не можуть регулюватися на підзаконному рівні. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України (рішення КСУ від 13 грудня 2001 р. №18) інші (що не є найбільш загальними) питання реалізації права на свободу об’єднання в громадянському суспільстві не піддягають державному регулюванню і мають вирішуватися на вільний розсуд його членів. Таким чином, ці питання регулюються всередині самої організації корпоративними нормами.

Закони України «Про об’єднання громадян» (ст. 13), «Про політичні партії в Україні» (ст. 8), «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (ст. 14) та інші встановлюють вимоги до об’єднання прийняти відповідні статутні документи та закріплюють загальні вимоги до їх змісту, зокрема щодо неможливості цих норм суперечити законодавству України. Правова позиція Конституційного Суду України, викладена у рішенні від 13 грудня 2001 р. № 18, була змінена у рішенні від 12 червня 2007 р. № 2, згідно з яким Суд визнав конституційним встановлення реєстраційного збору з політичних партій підзаконним нормативним актом – Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2001 р. № 840.

Діяльність недержавних громадських об’єднань регулюється численними законами України, які встановлюють особливості реалізації цього права стосовно різних організаційно правових форм об’єднань. До таких законів належать закони України «Про об’єднання громадян», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про політичні партії в Україні», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про кооперацію», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», «Про третейські суди» тощо.

Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із важливих аспектів права на свободу об’єднання є можливість громадян створювати суб’єкти права для спільних дій у галузі спільних інтересів. Спосіб, яким національне законодавство закріплює цю свободу, та практика його застосування владою показують стан демократії в кожній країні (рішення від 5 жовтня 2006 р., справа Московського відділення армії спасіння проти Росії).

Найбільш поширеним видом некомерційних об’єднань громадян є громадські організації. За даними Міністерства юстиції України, на початок 2011 р. пройшло легалізацію більше 3 200 громадських організацій зі всеукраїнським та міжнародним статусом та більше 15 000 з місцевим. їх правовий статус закріплено у законах України «Про об’єднання громадян», «Про молодіжні та дитячі громадські організації». Стаття 1 Закону «Про об’єднання громадян» визначає об’єднання громадян як добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об’єднання громадян незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), відповідно до цього Закону, визнається політичною партією або громадською організацією. Громадською організацією Закон визначає об’єднання громадян, утворене для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Засновниками громадських організацій можуть бути особи, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій – 15 річного віку. Членами громадських організацій можуть бути особи, які досягли 14 років, членами молодіжних громадських організацій – особи віком від 14 до 35 років, членами дитячих громадських організацій – особи віком від 6 до 18 років.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про об’єднання громадян» легалізація (офіційне визнання) об’єднань громадян є обов’язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації об’єднання громадян набуває статусу юридичної особи. Політичні партії та міжнародні громадські організації піддягають обов’язковій реєстрації Міністерством юстиції України. Громадські організації, їх спілки можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідних органів державної влади. Проте законодавча процедура реєстрації об’єднань потребує вдосконалення. Європейський суд з прав людини зазначив, що положення Закону «Про об’єднання громадян», які закріплюють процес реєстрації організацій, не є досконалими та дають можливість прийняття владою довільних рішень про відмову в реєстрації (рішення від 3 квітня 2008 р. у справі Корецький та ін. проти України).

Відповідно до ч. 1 коментованої статті обмеження права на об’єднання може бути встановлено лише Конституцією та законами України в інтересах національної безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Цей підхід узгоджується з міжнародно правовими стандартами в галузі прав людини. Стаття 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачає, що користування правом на свободу асоціації не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, суспільного порядку, охорони здоров’я і моральності населення, для захисту прав і свобод інших осіб. Стаття 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також закріплює, що здійснення цього права не піддягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Держава, яка запроваджує відповідні обмеження, повинна узгодити їх із «Сиракузькими принципами тлумачення обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права» (1984 р.), що деталізують вимоги Пакту, зокрема, щодо змісту понять «встановлені законом», «національна безпека», «громадський порядок», «здоров’я населення», «прав і свобод інших людей», та практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

Закон України «Про об’єднання громадян» (ст. 4) встановлює загальні обмеження на створення і діяльність об’єднань громадян. Не піддягають легалізації, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняється в судовому порядку, коли їх метою є: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини. Забороняється створення і діяльність політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України, а також будь яких структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у Збройних Силах та Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, на державних підприємствах, в установах і організаціях, державних навчальних закладах.

Закон України «Про політичні партії в Україні» (ст. 5) передбачає, що утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на: ліквідацію незалежності України; зміну конституційного ладу насильницьким шляхом; порушення суверенітету і територіальної цілісності України; підрив безпеки держави; незаконне захоплення державної влади; пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі; посягання на права і свободи людини; посягання на здоров’я населення. Політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Стаття 14 зазначеного Закону накладає додаткові обмеження у джерелах фінансування – не допускається фінансування політичних партій: органами державної влади та органами місцевого самоврядування, крім випадків, зазначених законом; державними та комунальними підприємствами, установами і організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам; іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями; благодійними та релігійними об’єднаннями та організаціями; анонімними особами або під псевдонімом; політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій.

Деякі із законодавчих обмежень стали предметом розгляду Конституційного Суду України на предмет наявності порушення права на об’єднання та відповідності Конституції України. Рішенням від 12 червня 2007 р. № 2 вказані норми були визнані конституційними. Зокрема, Суд зазначив, що встановлені статтею 15 Закону обмеження, відповідно до яких не допускається фінансування політичних партій органами державної влади та місцевого самоврядування (крім випадків, зазначених законом), державними та комунальними підприємствами, анонімними особами та іншими суб’єктами, насамперед закладають рівні передумови для діяльності всіх політичних партій, мають забезпечити захист прав і свобод інших людей, які не є членами цих політичних об’єднань. Обмеження у фінансуванні політичної діяльності іноземними державами, їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями введене пунктом 3 статті 15 Закону в інтересах національної безпеки.

Окремі обмеження права на об’єднання із зазначенням строку їх дії можуть установлюватися також в умовах воєнного або надзвичайного стану відповідно до ст. 64 Конституції та законів України «Про правовий режим надзвичайного стану» та «Про правовий режим воєнного стану».

Необхідно також відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого в законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод», яка відбувається шляхом застосування спеціальних юридичних способів та прийомів. Така практика є допустимою, якщо додаткове унормування процесу створення громадських об’єднань спеціальним законодавством ставить за мету не звузити обсяг прав і свобод, а уточнити зміст та регламентацію процедурних питань і окреслити загальні межі основоположних прав.

Частина 2 коментованої статті присвячена одному з видів об’єднань – політичним партіям. Головною їх відмінністю від всіх інших об’єднань є політична мета утворення та діяльності. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про політичні партії в Україні» політична партія – це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах. Конституційний Суд України зазначає, що політичні партії забезпечують участь усіх громадян України в політичному житті суспільства, впливають на державну владу, беруть участь у формуванні органів влади і контролі за їх діяльністю.

Проголошення політичної багатоманітності однією із загальних засад конституційного ладу означає визнання активної ролі політичних партій у суспільстві, коли загальні напрями соціального розвитку акумулюються і формуються передусім у площині інтересів громадянського суспільства на засадах вільної конкуренції політичних поглядів та програм. За цих умов політичні партії виконують функції щодо:

виявлення та акумуляції політичних настроїв;

представництва політичних інтересів різних соціальних груп;

формування політичних програм щодо можливих напрямів розвитку суспільства та держави;

підвищення політичної та правової культури населення;

забезпечення конкуренції політичних поглядів;

підготовки кадрів для політичної діяльності;

участі у виборах до органів державної влади;

реалізації політичних програм через загальнонаціональні інститути влади та управління;

політичного опанування та контролю за здійсненням влади.

Обов’язком держави є встановлення такого правового режиму діяльності політичних партій, за якого вони можуть ефективно виконувати покладені на них функції.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 12 червня 2007 р. № 2, конституційний припис «політичні партії… беруть участь у виборах» разом з положеннями ст. 24 Закону України «Про політичні партії в Україні» необхідно розуміти як право політичної партії, яке кореспондується з обов’язком протягом встановленого законом десятирічного терміну хоча б один раз взяти участь у висуванні своїх кандидатів по виборах Президента України та народних депутатів України.

Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який відповідно до Конституції України має право голосу на виборах, тобто досяг 18 річного віку. Обмеження права іноземців та осіб без громадянства бути членами політичних партій є загальновизнаним у світі та обумовлено інтересами національної безпеки. Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.

Обмеження щодо членства в політичних партіях встановлюються виключно Конституцією і законами України. На конституційному рівні міститься лише одна заборона: ст. 127 встановлює, що професійні судді не можуть належати до політичних партій, брати участь у політичній діяльності. Згідно зі ст. 6 Закону

«Про політичні партії в Україні» членами політичних партій не можуть бути: судді; працівники прокуратури; працівники органів внутрішніх справ; співробітники Служби безпеки України; військовослужбовці; працівники органів державної податкової служби; персонал Державної кримінально виконавчої служби України. Ці обмеження покликані деполітизувати роботу судових та правоохоронних органів, збройних сил держави, зробити їх незалежними від будь якого впливу з боку політичних партій. Відповідно до ст. 112 Конституції України Президент України не може обіймати посади в об’єднаннях громадян. Зазначена норма забороняє Президенту України очолювати будь яке об’єднання громадян, у тому числі політичну партію, займати будь яку іншу посаду в організації – заступника голови, члена колегіального органу управління, керівника структурного підрозділу тощо, але не забороняє бути членом організації.

Обмеження права на об’єднання, що передбачає Конституція та закони України, узгоджується з міжнародно правовими стандартами в галузі прав людини. Стаття 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачає, що ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень користування цим правом для осіб, що входять до складу збройних сил і поліції. Стаття 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також закріплює, що ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Частина 3 коментованої статті присвячена правовому статусу та особливостям професійних спілок. Згідно із Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійною спілкою (профспілкою) вважається добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально економічних прав та інтересів членів профспілки. Держава забезпечує реалізацію права громадян на об’єднання у професійні спілки і додержання прав та інтересів профспілок. Держава визнає профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин із роботодавцями та їх об’єднаннями. Європейський суд з прав людини зазначив, що внутрішнє законодавство повинно надавати профспілкам можливість відстоювати інтереси своїх членів, але водночас держава має свободу вибору засобів досягнення цієї мети (рішення від 27 жовтня 1975 р., справа Національної профспілки поліції Бельгії проти Бельгії).

Особливістю профспілок у порівнянні з іншими громадськими об’єднаннями є наявність специфічних прав, закріплених законодавством, завдяки яким вони можуть більш ефективно захищати трудові та соціально економічні права працівників.

Правовий статус профспілок установлюється Законом України «Про об’єднання громадян», Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Кодексом законів про працю України, міжнародними договорами України тощо. Суспільні відносини за участю профспілок регулюються законодавством тією мірою, в якій це необхідно для забезпечення представництва і захисту інтересів працівників, успішного функціонування профспілок. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 18 жовтня 2000 р. №11, держава не може обмежувати право громадян України на свободу об’єднання у професійні спілки ні законодавством, ні на практиці такими вимогами, які виключають можливість утворення професійної спілки як такої, якщо цих умов (вимог) об’єктивно не можна виконати. Така ситуація була б фактично частковою забороною реалізації права громадян на об’єднання у відповідну професійну спілку. Зазначеним рішенням Суду було визнано неконституційними окремі умови щодо утворення профспілок, закріплені у ст. 11 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва і захисту прав та інтересів членів профспілки. У рішенні від 29 жовтня 1998 р. № 14 Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України не містить обмежень щодо утворення професійних спілок громадянами, які працюють на одному підприємстві, в установі, організації. Таким чином, у межах однієї організації можуть утворюватися декілька профспілок. Усі професійні спілки, які діють на одному й тому ж підприємстві, в установі, організації, мають рівні права і є рівними перед законом.

Громадяни України мають право на основі вільного вибору без будь якого попереднього дозволу створювати профспілки, вступати до них та виходити з них на умовах і в порядку, визначених їх статутами, брати участь у роботі профспілок. Законодавець не має права встановлювати такий порядок реєстрації, який фактично був би попереднім дозволом на створення. Конституційний Суд України у рішенні від 18 жовтня 2000 р. № 11 визнав неконституційним порядок легалізації, що був встановлений попередньою редакцією ст. 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Суд дійшов висновку, що положення статті 16 Закону в частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов’язують початок діяльності профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки та є обмеженням права громадян на утворення профспілок без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Крім того, Конституційний Суд України зазначив, що встановлення реєстрації (із набуттям статусу юридичної особи) як єдиного способу легалізації перешкоджає реалізації права утворювати професійні спілки «на основі вільного вибору їх членів», оскільки громадяни можуть визнати за потрібне об’єднатися з метою захисту своїх трудових і соціально економічних прав у таку професійну спілку (як правило, нечисленну), яка не обов’язково повинна мати права юридичної особи.

Громадяни України вільно обирають профспілку, до якої вони бажають вступити. Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачено їх статутами. Ніхто не може бути примушений вступати або не вступати до профспілки. Статутами (положеннями) може бути передбачено обмеження лише щодо подвійного членства у профспілках. Належність або неналежність до профспілок не тягне за собою будь яких обмежень трудових, соціально економічних, політичних, особистих прав і свобод громадян, гарантованих Конституцією України, іншими законами України. Забороняється будь яке обмеження прав чи встановлення переваг при укладанні, зміні або припиненні трудового договору у зв’язку з належністю або неналежністю до профспілок чи певної профспілки, вступом до неї або виходом із неї.

Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі або організації незалежно від форм власності і видів господарювання, у фізичної особи, яка використовує найману працю, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, особи, які навчаються у навчальному закладі. Статутом (положенням) профспілки може бути передбачено членство у профспілці осіб, зайнятих творчою діяльністю, членів селянських (фермерських) господарств, фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, а також осіб, які навчаються у професійно технічних або вищих навчальних закладах, осіб, які звільнилися з роботи чи служби у зв’язку з виходом на пенсію або які тимчасово не працюють.

Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією і законами України. Конституція встановлює лише одне обмеження – згідно із ст. 127 не можуть бути членами профспілок професійні судді. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Конституційний Суд України» судді Конституційного Суду України не можуть належати до профспілок. Закон України «Про Збройні Сили України» обмежує в цьому праві на період військової служби військовослужбовців. Ці обмеження поширюються, зокрема, на співробітників Служби безпеки України, що є військовослужбовцями. У Законі України «Про Службу безпеки України» як виняток дозволяється членство у професійних спілках працівників, які працюють за трудовим договором.

Профспілки самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, з’їзди, засідання утворених ними органів, інші заходи, які не суперечать законодавству. Роботодавець зобов’язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації.

Професійні спілки, їх об’єднання у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політичних партій, їм не підзвітні і не підконтрольні. Забороняється втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, роботодавців, їх об’єднань у статутну діяльність профспілок, їх організацій та об’єднань.

Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності, інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною. Діяльність профспілок, їх об’єднань, яка порушує Конституцію України та закони України, може бути заборонена лише за рішенням суду Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України до повноважень адміністративних судів належать тимчасова заборона (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян та примусовий розпуск (ліквідація) об’єднання громадян.

Добровільність вступу чи перебування в будь якому громадському об’єднанні гарантується законом. Конституція передбачає, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Це право також передбачає добровільність виходу із цих об ’єднань. Загальна декларація прав людини (ч. 2 ст. 20) закріплює, що ніхто не може бути примушений вступати в яку небудь асоціацію. Європейський суд з прав людини у низці рішень зазначив, що не зважаючи на те, що у ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прямо не вказана заборона від примусового членства, «негативне право на свободу асоціації» є частиною змісту цієї статті та полягає у праві особи не вступати до організації та вільно виходити з неї (рішення від 30 липня 1993 р. у справі Сигурура А. Сигурйонсона проти Ісландії, рішення від 13 серпня 1981 р. у справі Юнга, Джеймса та Вебстера проти Сполученого Королівства, рішення від 29 квітня 1999 р. у справі Шассану та ін. проти Франції тощо). Водночас відповідно до п. 20 Основоположних принципів статусу недержавних організацій у Європі, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи, передбачається можливість держави встановлювати в національному законодавстві вимогу вступу в громадську організацію як умову для здійснення певних видів професійної діяльності (наприклад, для юристів або лікарів).

Належність чи неналежність особи до будь якої політичної партії або громадської організації не може бути підставою для обмеження її прав і свобод. Ця вимога Конституції є складовою принципу рівності громадян у своїх правах і свободах та рівності перед судом, який закріплено у ст. 24 Конституції України. Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює заборону дискримінації – користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою. Цей перелік не є вичерпним та відповідно членство у певному громадському об’єднанні може розглядатися як одна з ознак, за якою також забороняється дискримінація. Стосовно громадських об’єднань це означає, що членство або відсутність членства у відповідній організації не може визначатися законодавством як підстава надання певних додаткових прав чи переваг або, навпаки, встановлення додаткових обов’язків чи обтяжень. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про об’єднання громадян» вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства (участі) в тому чи іншому об’єднанні громадян не допускається, крім випадків, передбачених законами України. Європейський суд з прав людини визнав порушенням права на асоціацію обов’язок, встановлений законом, відповідно до якого члени однієї з легально існуючих громадських організацій зобов’язані заявляти про свою належність до організації під час висування на регіональні адміністративні посади (рішення від 2 серпня 2001 р. у справі Гранде Ориенте Д’Італіа Ди Палаццо Джустініані» проти Італії).

Частина 5 коментованої статті закріплює, що усі об’єднання рівні перед законом. Ця рівність полягає у рівних правах та обов’язках однакових громадських об’єднань, рівному захисті їх прав з боку держави та рівній відповідальності за порушення законодавства. Рівноправність громадських об’єднань виражається рівністю загальних вимог закону до статутів цих об’єднань та додаткових вимог до статутів їх окремих організаційно правових форм, до їх завдань, структури, територіальної сфери їх діяльності, до умов і порядку прийому в їх члени, а також виходу з їх складу, до порядку створення та повноважень керівних органів, джерел фінансування та майна громадських об’єднань, до порядку їх створення, реєстрації, реорганізації, а також призупинення їх діяльності та ліквідації. Рівноправність громадських об’єднань поширюється також на їх права й обов’язки у взаємовідносинах з державою та іншими об’єднаннями, відносини з органами під час представництва та захисту інтересів своїх членів.

Держава не може встановлювати ні в законодавстві, ні в право застосовній практиці особливого ставлення до певної організації. Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2001 р. № 18 визнав неконституційними деякі положення Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації», якими встановлювалися додаткові права окремої спілки громадських організацій.

Рівність усіх об’єднань перед законом полягає також у рівному захисті їх прав з боку держави. Стаття 170 Кримінального кодексу України, яка встановлює відповідальність за перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій, відповідно до принципу рівності повинна застосовуватися до всіх громадських об’єднань, як існують в Україні, а не лише до трьох організаційно правових форм, прямо вказаних у тексті цієї статті.

Інший коментар до статті 36 Конституції України

Дана стаття розвиває та конкретизує положення статті 20 Загальної декларації прав людини та статті 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права щодо свободи асоціації і передбачає, що право на свободу об’єднання є невід’ємним правом громадян України, яке гарантується Конституцією України. Громадяни об’єднуються в політичні партії і громадські організації на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод та виконання обов’язків.

Відповідно до Закону України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 р. політичною партією є об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування.

Громадська організація – це об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Громадські організації можугь мати міжнародний, всеукраїнський або місцевий статус. Політичні партії та громадські організації можуть мати назву рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка та інше.

Характерною особливістю діяльності політичних партій та громадських організацій є те, що вони безпосередньо не можугь займатися комерційною діяльністю. Виняток становить лише право продавати суспільно-політичну літературу, вироби із власною символікою, проводити фестивалі, виставки та інші суспільно-політичні заходи.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і виявленню політичної волі громадян, висуваючи своїх кандидатів на виборах до органів державної влади і місцевого самоврядування, які повинні проводити політику цих партій при одержанні ними відповідного мандата. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їхньої професійної діяльності та утверджуються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їхніх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Професійні спілки – це найбільш масові громадські організації. Вони діють у відповідності з статутами, які вони приймають, і не підлягають реєстрації в державних органах.

Професійні спілки представляють інтереси громадян в сферах виробництва, праці, побуту, культури і т.ін. їм надано право здійснювати нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю і правил по охороні праці, вони контролюють житлово-побутове обслуговування працівників, утримують санаторії, профілакторії, будинки відпочинку, культурно-освітні туристичні та спортивні установи тощо.

Обмеження щодо діяльності політичних партій та громадських організацій закріплені в ст. 37 Конституції України (див. коментар до цієї статті). Обмеження, які стосуються членства у політичних партіях і професійних спілках, встановлюються виключно Конституцією і законами України. Зокрема, встановлено, що членами політичних партій не можуть бути іноземці, судді, прокурори та деякі інші категорії громадян. Крім того, забороняється відмовляти у прийнятті до політичної партії або громадської організації або виключати з них осіб у зв’язку з їх статтю, національною належністю і т.ін.

Конституція передбачає, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах і свободах за приналежність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Належність чи неналежність до будь-якої політичної партії або громадської організації не може бути підставою для надання державою окремих пільг і переваг.

Вимога про зазначення в офіційних документах щодо членства у тому чи іншому об’єднанні громадян не допускається, крім випадків, передбачених законами України.

Усі об’єднання громадян рівні перед законом. Держава створює рівні можливості для діяльності об’єднань громадян. Будь-яке втручання державних органів та службових осіб у їх діяльність не допускається, крім випадків, передбачених законом.