Нова редакція ст. 41 Конституції України з Коментарями.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Коментар до ст. 41 Конституції України

Категорія власності посідає особливе місце в суспільній свідомості та загалом у суспільному житті. Беззаперечним є положення про те, що тільки в країні, де недоторканність власності не лише декларується, але й гарантована громадянину, можуть бути забезпечені вільний розвиток особистості, інтелектуальної, творчої діяльності, добробут і спокій.

Держава зобов’язана забезпечити такий правопорядок шляхом створення ефективного нормативно правового регулювання відносин власності.

Коментована стаття Основного Закону України на політичному рівні закріплює право кожного її громадянина на власність як на важливий атрибут правової держави і демократичного, громадянського суспільства.

Ці конституційні положення створили фундаментальне підґрунтя для їх подальшого розвитку в цивільному законодавстві України.

Правом власності визнається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону, незалежно від волі третіх осіб. Це право передбачає для власника можливість на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник вправі вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону. Водночас законодавець закріплює й певні обмеження цих можливостей: власник не може використовувати своє право на шкоду правам, свободам, гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Іншими словами, власник не може зловживати належним йому правом власності. Закон також передбачає, що власність зобов’язує. Це означає, що кожен власник має нести витрати по утриманню майна, а якщо це обов’язково – здійснювати його страхування, сплачувати встановлені обов’язкові платежі і податки (ст. 322 ЦКУ).

Право власності належить до абсолютних цивільних прав. Кожен, хто не є власником майна, не вправі створювати перешкоди власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь які дії, що спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника по володінню, користуванню та розпорядженню майном.

Глава 24 ЦКУ розкриває конституційне положення про законні способи набуття права власності. До них належать: створення нової речі (в тому числі в процесі виробничої діяльності), переробка існуючих речей, привласнення загальнодоступних дарів природи, укладення договорів про відчуження речі (купівля – продаж, міна, дарування тощо).

ЦКУ визначає також особливі випадки набуття права власності в разі знахідки; відмови власника від належної йому речі; скарбу; затримання бездоглядної домашньої худоби.

Конституція України визнає непорушність права власності – ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до ч. 2 ст. 321 ЦКУ особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених виключно законом. Слід особливо підкреслити, що перелік цих випадків, як і порядок вилучення майна у власника, не можуть визначатися іншими нормативно правовими актами. Частина 3 ст. 321 ЦК також передбачає, що примусове відчуження об’єктів власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.

Законодавчими актами України передбачені випадки можливого вилучення майна у власників, зокрема:

– вилучення майна у власника при зверненні стягнення на це майно за зобов’язаннями власника у випадках і в порядку, передбаченими ЦКУ, ЦПК України та іншими законами України;

– вилучення (реквізиція) майна у власника в інтересах суспільства за обставин надзвичайного характеру (стихійне лихо, аварія, епідемія, епізоотія) за рішенням органів державної влади в порядку та на умовах, передбачених ст. 353 ЦКУ;

– оплатне вилучення майна за рішенням суду або іншого компетентного органу у випадках, передбачених законодавчими актами України, з виплатою власникові вартості цього майна в розмірі, встановленому законодавством;

– безоплатне вилучення (конфіскація) майна у власника за рішенням або вироком суду чи іншого компетентного органу як санкція за вчинення правопорушення (злочину).

Стягнення на майно за зобов’язаннями власника, як правило, накладається за рішенням суду або іншого уповноваженого органу в разі відмови або неспроможності власника виконувати свої зобов’язання. Прикладами проведення такого стягнення є звернення стягнення на майно боржника, передане в заставу кредитору; звернення стягнення на майно, яке перебуває в податковій заставі; примусове виконання органами державної виконавчої служби судових рішень про відібрання речі або стягнення грошових сум з боржника на користь кредитора; задоволення вимог кредиторів з майна боржника при проведенні процедури банкрутства тощо.

Реквізиція майна у власника в разі обставин надзвичайного характеру регулюється положеннями низки законодавчих актів. У частині 5 ст. 17 Закону України «Про оборону України» зазначено, що в умовах воєнного стану відповідно до закону допускається примусове вилучення приватного майна та відчуження об’єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їхньої вартості у порядку та строки, встановлені Кабінетом Міністрів України. Воєнний стан при цьому визначається як особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підприємства, установи та організації зобов’язані виділяти будівлі, споруди, комунікації, транспортні та інші матеріальні засоби згідно з мобілізаційними планами з відшкодуванням збитків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Стаття 19 цього Закону зобов’язує громадян України надавати на воєнний час будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням з наступним відшкодуванням державою збитків.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», у разі введення надзвичайного стану при виникненні особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, епізоотій тощо), які створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення, уповноважені органи можуть здійснювати низку заходів, у тому числі пов’язаних з обмеженням права власності та реквізицією майна. Зокрема, може здійснюватись мобілізація та використання ресурсів підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних ситуацій з обов’язковою компенсацією зазнаних втрат.

Конфіскація майна є санкцією за вчинення злочину і застосовується виключно у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом України, на підставі вироку суду.

Стаття 59 Кримінального кодексу України встановлює, що покарання у вигляді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Конфіскація майна передбачена за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині Кодексу. Слід зазначити, що законодавством України визначено перелік майна, що не підлягає конфіскації, а так само на нього не може бути звернено стягнення за зобов’язанням власника.

Новий Цивільний кодекс України певною мірою впорядкував питання примусового відчуження майна від власника. Так, ст. 321 передбачає, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього й повного відшкодування їх вартості.

У статті 346 ЦКУ наводиться докладний перелік підстав припинення права власності. До цього переліку включені і підстави припинення права власності незалежно від волі самого власника. Такими підставами, зокрема, є:

а) припинення власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

б) викуп пам’яток історії та культури;

в) викуп земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю;

г) викуп нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

ґ) звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;

д) реквізиція;

е) конфіскація.

Припинення власності на майно, яке за законом не може належати цій особі, полягає в покладенні на особу, котра з підстав, що не були заборонені законом, набула право власності на майно, яке за законом, що був прийнятий пізніше, не може їй належати, обов’язку здійснити відчуження цього майна протягом строку, встановленого законом (ст. 348 ЦК України). У разі невиконання цього обов’язку у відповідний строк це майно за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. Якщо майно не буде продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду. Це правило поширюється і на випадки, коли законом встановлюється необхідність отримання особливого дозволу для придбання певного майна, а особі, яка володіє таким майном, у наданні дозволу було відмовлено.

Викуп земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю регулюється ст. 350 ЦК України. Підставою для викупу є рішення, яке приймається компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Здійснюється викуп за згодою власника або за рішенням суду в порядку, передбаченому законом. Викупна ціна за земельну ділянку включає вартість самої ділянки, нерухомого майна, що розміщене на ній, та упущену вигоду власника.

Право власності на нерухоме майно, яке розміщене на земельній ділянці, що підлягає викупу, може бути припинене за рішенням суду шляхом його викупу і з обов’язковим попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі (ст. 351 ЦК України). Підставою для відповідного рішення суду є неможливість використання земельної ділянки, викупленої у зв’язку із суспільною необхідністю, без припинення права власності на це майно.

Стаття 352 ЦК України регулює питання викупу пам’яток історії та культури. Якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам’ятки історії і культури їй загрожує пошкодження або знищення, державний орган з питань охорони пам’яток історії та культури робить власнику пам’ятки відповідне попередження.

Якщо, незважаючи на це, заходи власником не будуть ужиті, за рішенням суду може бути здійснений викуп цієї пам’ятки. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам’ятки історії та культури позов про її викуп може бути пред’явлено без попередження. Викупна ціна визначається за згодою сторін, а в разі спору – судом. Викуплена пам’ятка історії та культури переходить у власність держави.

Положення про непорушність права власності, закріплене в Конституції України та деталізоване іншими законодавчими актами, повного мірою кореспондується із Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною 11 вересня 1997 р.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції передбачається, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права…».

У силу того, що Україна є учасником Європейської конвенції і її положення імплементовані в національне законодавство України та складають його невід’ємну частину, наведена норма ст. 1 Першого Протоколу може розглядатися як відповідна гарантія забезпечення в нашій державі права власності кожної особи. У разі порушення цього права вона може звертатися за захистом не тільки в національні судові органи, а й у Європейський суд з прав людини.

Інший коментар до статті 41 Конституції України

Приватна власність – це одна з основних форм власності, яка безпосередньо пов’язана з правами людини та існує в Україні поряд з державною та іншими формами власності. Конституція України не дає визначення і вичерпного переліку всіх існуючих в Україні форм власності. Право приватної власності вирішується в Основному Законі крізь призму прав людини (ст. 17 Загальної декларації прав людини). І Право приватної власності – це сукупність правових норм, які закріплюють право людини володіти, І користуватися і розпоряджатися належним їй майном, іншими матеріальними благами і результатами інтелектуальної діяльності.

Суб’єктом права приватної власності може бути “кожен”, що означає кожна людина, фізична особа, до якої відносяться громадяни України, громадяни іноземної держави, особи без громадянства, а також створена громадянами юридична особа.

Об’єктом права власності виступають майно (речі), природні ресурси, які можуть бути в цивільному обігу, а також результати інтелектуальної, творчої діяльності, в тому числі твори науки, літератури і мистецтва, винаходи, інші результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Власник має всі три правомочності: володіння, користування, розпорядження об’єктами власності. Інші особи (невласники), як правило, мають ці правомочності кожну зокрема і залежать від правомочностей і волі власника. і

Відносини власності регулюються Цивільним кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Порядок набуття права приватної власності визначається Цивільним кодексом, законами “Про власність” від 7 лютого 1991 р.. “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.. “Про колективне сільськогосподарське підприємство” від 14 лютого: 1992 р.. “Про селянське (фермерське) господарство” від 20 грудня 1991 р., “Про споживчу кооперацію” від 10 квітня 1992 р. та ін. Найбільш поширеними способами набуття права власності є купівля, отримання в 1 дар, у спадок, у порядку обміну, придбання за прибутки від підприємницької, трудової та інтелектуальної діяльності, за цінні папери, іншими способами, не забороненими законодавством.

Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не повинно перебувати у приватній власності У процесі економічної реформи громадяни України безоплатно набувають право власності внаслідок приватизації майна державних підприємств.

Для задоволення своїх потреб громадяни можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Окремими об’єктами державної та комунальної власності громадяни користуються, як правило, безоплатно, наприклад закладами народної освіти, охорони здоров’я, шляхами, мостами, місцями загального відпочинку тощо. Іншими об’єктами громадяни можуть користуватись за оплату в порядку і на умовах, встановлених органами, що управляють державним чи комунальним майном. Так, у відповідності із Цивільним кодексом України громадяни можугь отримувати майнові об’єкти в оренду.

Конституція України, інше законодавство забезпечують гарантію права приватної власності, яке проголошується непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності громадян і створених ними недержавних юридичних осіб.

Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Він має також право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.

Важливою гарантією права приватної власності є конституційне закріплення, що “примусове відчуження об’єктів приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього повного відшкодування їхньої вартості”. Випадки примусового відчуження передбачаються законом, зокрема Цивільним кодексом України, Законом України “Про власність”, а порядок – Цивільно-процесуальним кодексом України.

До таких випадків відноситься вилучення майна у власника за рішенням суду при: зверненні стягнення на майно за зобов’язаннями власника; відчуженні майна яке в силу закону не може належати громадянам; відчуженні нерухомості у зв’язку з вилученням земельної ділянки для суспільних потреб; викупі пам’яток історії та культури, які безпосередньо утримуються власником; вилученні (реквізиції) майна в інтересах суспільства в умовах воєнною чи надзвичайного стану, зокрема у випадках стихійного лиха, аварії, епідемій, епізоотій з наступною повною виплатою власникові вартості майна.

У випадках, передбачених законом, до власника може бути застосована конфіскація майна, тобто безоплатне вилучення у власника такого майна за вироком суду або в разі вчинення адміністративного проступку.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов’язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об’єктів природи. При здійсненні своїх прав і виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватись моральних засад суспільства.