Стаття 50 Конституції України

Нова редакція ст. 50 Конституції України з Коментарями.

Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Коментар до ст. 50 Конституції України

Для розкриття суті конституційного права на безпечне для життя і здоров’я довкілля важливе значення насамперед мають два питання: а) що означає термін «довкілля»; б) яке довкілля є безпечним для життя і здоров’я людини.

Стосовно першого питання слід зазначити, що термінові «довкілля» кореспондує більш вживаний у нашому екологічному законодавстві термін «навколишнє природне середовище». Відповідно до Закону України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» під навколишнім природним середовищем розуміється «.. .сукупність природних і природно соціальних умов та процесів» (ст. 5). Іншими словами, навколишнє природне середовище, а отже і довкілля, – це сукупність природних і природно антропогенних умов та процесів, які оточують людину і є сферою її життя та діяльності. Ці умови та процеси справляють як позитивний, так і негативний вплив на життя і здоров’я людини, тобто характеризують довкілля з точки зору його якості.

Тепер щодо другого питання. У найзагальнішому значенні безпечним є довкілля, яке негативно не впливає на здоров’я людей. Більш конкретизоване визначення даної дефініції пов’язане з критеріями безпечності довкілля для життя і здоров’я людини. Такими критеріями є встановлені в законодавчому порядку екологічні нормативи. До них, зокрема, належать нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у довкіллі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на довкілля, граничнодопустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування; гранично допустимі викиди та скиди у довкілля забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів (ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»)). Законодавством України можуть встановлюватися й інші екологічні нормативи. Відповідність довкілля вказаним нормативам свідчить про безпечну, а невідповідність – про небезпечну якість довкілля для життя і здоров’я людини. Отже, право громадянина на безпечне для його життя і здоров’я довкілля – це, по суті, його право вимагати від відповідних суб’єктів додержання встановлених еколого правових нормативів.

Недодержання цих нормативів є підставою для відшкодування передбаченої ч. 1 ст. 50 Конституції України шкоди, завданої порушенням права на безпечне для життя і здоров’я довкілля, за нормами Цивільного кодексу України. Можуть також застосовуватися заходи адміністративної і кримінальної відповідальності. Перші з них передбачені нормами Кодексу про адміністративні правопорушення України (глава «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури»), а другі – нормами Кримінального кодексу України (розділ «Злочини проти довкілля»).

Крім того, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля забезпечується у нас комплексом взаємопов’язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, правових та інших заходів.

Особливе значення має інформація про стан довкілля. Частина 2 коментованої статті закріплює і гарантує, по перше, право вільного доступу громадян до інформації про стан довкілля, а також про якість харчових продуктів і предметів побуту, по друге – право на поширення відповідної інформації. Джерелами такої інформації є документи та інші носії інформації, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи тощо. Вільний доступ до цих джерел означає можливість ознайомлення з ними громадян без будь яких спеціальних дозволів, оскільки ця інформація за Конституцією України не може бути віднесена до секретної.

Порядок одержання, використання, поширення та зберігання екологічної інформації, як і всіх інших видів інформації, регулюється законами України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації». Держава зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення, створювати у державних органах спеціальні інформаційні служби або системи, які у встановленому порядку забезпечували б доступ до екологічної інформації. На Міністерство екології та природних ресурсів України, його органи на місцях та інші спеціально уповноважені державні органи покладений обов’язок по підготовці та поданню щорічно Верховній Раді України Національної доповіді про стан довкілля в країні, а також забезпечення громадян та юридичних осіб інформацією екологічного характеру.

До гарантій закріпленого у ч. 2 коментованої статті права вільного доступу до екологічної інформації належать також державний контроль за додержанням відповідного законодавства, а також юридична відповідальність (цивільно правова, адміністративна та кримінальна). Державний контроль, зокрема, здійснює Державна екологічна інспекція України та інші інспекційні органи. А за ст. 238 КК України кримінально караними визнаються приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, у тому числі радіаційний стан, який пов’язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і негативно впливає на здоров’я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою.

Інший коментар до статті 50 Конституції України

Безпечне для життя і здоров’я людей довкілля є такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної обстановки і виникненню небезпеки для життєдіяльності населення.

Критерії безпечного стану довкілля визначаються екологічними стандартами і нормативами та технічними, санітарно-гігієнічними, будівельними та іншими нормами та правилами, що містять вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до них здійснюється: розміщення, проектування, будівництво, реконструкція, введення, в дію та експлуатація підприємств, споруд та інших об’єктів, застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин, експлуатація і обслуговування автомобільного транспорту,, вирішення питань охорони довкілля від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого. впливу фізичних факторів та від забруднення радіоактивними, виробничими, побутовими. ІНШИМИ ВІДХ0дами а також при впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем.

Здійснення заходів щодо охорони довкілля забезпечується: фінансуванням їх за рахунок державного і місцевих бюджетів, позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища та власних коштів підприємств; економічним стимулюванням діяльності, яка сприяє поліпшенню якості довкілля; функціонуванням системи збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан довкілля (екологічний моніторинг); проведенням екологічної експертизи проектів господарської та іншої діяльності; державним контролем за дотриманням екологічних стандартів, нормативів і правил та застосуванням до їх порушників заходів адміністративної, кримінальної та цивільної відповідальності.

Широкі повноваження в галузі охорони довкілля надані громадянам. Вони в порядку, що визначений законодавством, мають право брати участь в обговоренні матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції екологічно небезпечних об’єктів та вносити пропозиції в державні та господарські органи з цих питань, а також в проведенні громадської екологічної експертизи, вносити пропозиції про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду, виконувати функції громадських інспекторів охорони навколишнього природного середовища тощо.

Конституційне закріплення отримали дві найважливіші складові екологічних прав громадян: право на відшкодування шкоди, заподіяної погіршенням стану довкілля, та право на отримання і використання екологічної інформації.

Кожний громадянин має право на подання до суду позовів про відшкодування шкоди внаслідок негативного впливу на довкілля діяльності підприємств, установ, організацій та окремих громадян. Така шкода відповідно до ст. 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі. У відповідних випадках враховуються витрати на лікування і відновлення здоров’я та витрати, пов’язані зі зміною місця проживання, професії, а також неодержані прибутки за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану придатного для використання за цільовим призначенням та інші витрати та неодержані прибутки громадян, що пов’язані з погіршенням стану довкілля.

Конституція визнає екологічну інформацію відкритою, забороняє її засекречувати, гарантує вільний доступ до отримання даних про стан довкілля і (обсяги, склад хімічних токсичних речовин, джерела забруднення на відповідній території, рівні радіаційного забруднення) та про якість харчових продуктів та предметів побуту, а також визнає право громадян на її поширення. Порядок реалізації громадянами права на інформаційно, включаючи екологічну, визначається Законом України “Про інформацію”, прийнятому 2 жовтня 1992 р.