Стаття 51 Конституції України

Нова редакція ст. 51 Конституції України з Коментарями.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.

Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Коментар до ст. 51 Конституції України

Зазначена стаття встановлює основні принципи регулювання сімейних відносин, які знаходять своє втілення в Сімейному кодексі України 2002 р. (далі – СК України) та інших нормативно правових актах.

Частина 1 коментованої статті закріплює принципове положення, за яким шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, набуває юридичної сили за умови, що він ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Це положення повністю відтворено в ч. 1 ст. 24 СК України. Вільна згода означає, що і жінка, і чоловік, які, за правилом, досягай шлюбного віку, усвідомлюють значення своїх дій і їх наслідки. Однак згода не може вважатися вільною, коли вона дається під впливом фізичного чи психічного насильства з боку інших осіб.

Згоду на шлюб наречена та наречений оприлюднюють під час реєстрації шлюбу, а тому їх присутність у момент реєстрації є обов’язковою. З цієї причини реєстрація шлюбу через представника не допускається (ст. 34 СК України).

Шлюб, вчинений без вільної згоди жінки або чоловіка, визнається недійсним за рішенням суду (ч. 1 ст. 40 СК України).

Недієздатна особа, а також особа, що формально була дієздатною, але в момент реєстрації шлюбу страждала на тяжкий психічний розлад, перебувала в стані алкогольного, токсичного, наркотичного сп’яніння, у результаті чого не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, не мають права на укладення шлюбу. Шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною, є недійсним (ч. 3 ст. 39 СК України).

За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (ст. 23 СК України). Реєстрація шлюбу осіб, яким знижено шлюбний вік, провадиться на загальних підставах, тобто при вільній згоді на це жінки і чоловіка.

Принциповим положенням є також і те, що кожен з подружжя має рівні права й обов’язки в шлюбі й сім’ї. Це положення знайшло своє закріплення в ч. 6 ст. 7 та інших статтях СК України. Так, дружина та чоловік мають право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань (ст. 51 СК України); на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку (ст. 52 СК України); на зміну прізвища (ст. 53 СК України); на свободу і особисту недоторканність (ст. 56 СК України). Майно, яке було набуте подружжям за час шлюбу, включаючи і речі для професійних занять одного з них, незалежно від того, що один з подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку, належить їм на праві спільної сумісної власності (статті 60, 61 СК України). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування й розпорядження таким майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (статті 63, 66, 69 СК України). Дружина та чоловік повинні матеріально підгримувати один одного (ст. 75 СК України), брати участь у витратах, пов’язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя (ст. 90 СК України). Усі найважливіші питання життя сім’ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Таким чином, у сімейних відносинах подружжя не має переваг один перед одним, хоча в окремих випадках законом враховуються біологічні особливості жінки та чоловіка, які перебувають у шлюбі. Так, дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності (ч. 1 ст. 84 СК України).

Частина 2 коментованої статті встановлює, що батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей (ст. 180 СК України), тобто забезпечувати інтереси дитини в житлі, харчуванні, відпочинку, лікуванні тощо, незалежно від того, чи є вони працездатними і чи є в них кошти, достатні для надання утримання. За правилом цей обов’язок, а він покладається рівною мірою на обох батьків, виконується добровільно, зокрема, шляхом здійснення фактичних дій. Наприклад, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (ч. 2 ст. 181 СК України). Підставою для сплати аліментів може слугувати договір про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК України), відповідні положення в шлюбному договорі (ч. 2 ст. 93 СК України), заява одного з батьків за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів з його заробітної плати, пенсії, стипендії у певному розмірі та на певний строк (ст. 187 СК України) тощо. Аліменти можуть стягуватися і в примусовому порядку за рішенням суду. У цьому випадку кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).

Батьки зобов’язані брати участь і в додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, але за умови , якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (ст. 19 8 СК України). Якщо батьки спроможні, то на них покладається й обов’язок утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання і через це потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років. Право на утримання припиняється в разі припинення навчання (ст. 199 СК України).

Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов’язки щодо дитини, як і повнолітні батьки.

Частина 2 коментованої статті закріплює обов’язок повнолітніх дітей (дочки, сина) піклуватися про своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги. Непрацездатність батьків може бути пов’язана або з досягненням пенсійного віку, або з інвалідністю. При цьому батьки повинні потребувати матеріальної допомоги через відсутність джерел для свого існування, у тому числі через відсутність пенсії або незначний її розмір. Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або в частці від заробітку (доходу) сина, дочки з урахуванням їх матеріального та сімейного стану. Повнолітні діти можуть бути залучені до участі і в додаткових витратах, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю батьків. Проте, якщо мати або батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов’язок утримувати їх у повнолітніх дітей, щодо яких вони були позбавлені цих прав, не виникає (ч. 2 ст. 202 СК України). Повнолітні діти можуть бути звільнені судом від обов’язку по утриманню своїх батьків та обов’язку брати участь у додаткових витратах, якщо в судовому порядку буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків. Проте у виняткових випадках (повна відсутність коштів у батьків, тяжка хвороба, немічність тощо), суд може присудити з дітей аліменти на строк не більше як три роки (ст. 204 СК України).

Слід зазначити, що хоча коментована стаття містить положення щодо обов’язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків, спеціальне законодавство, а саме ст. 206 СК України передбачає право суду у виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, інвалідами, а неповнолітня дитина має достатній дохід (заробіток), винести рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов’язаних з лікуванням та доглядом за ними.

Частина 3 коментованої статті встановлює, що сім’я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою. Захист сім’ї державою – важливий соціально правовий інститут, який впливає на стабільність і міцність сімейних відносин і включає проведення широкого кола економічних, соціальних і правових заходів. Це не випадково, бо сім’я захищається державою як природний і основний осередок суспільства, що має значення як для кожної людини, так і для суспільства в цілому.

Велике значення для регулювання сімейних відносин мають Конвенція державної сімейної політики, схвалена Постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 р., закони України від 15 листопада 2001 р. «Про попередження насильства в сім’ї», від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства», Положення про прийомну сім’ю, Положення про дитячий будинок сімейного типу, затверджені постановою Кабінету Міністрів України 26 квітня 2002 р., тощо.

Держава проявляє піклування про сім’ю шляхом створення й розвитку мережі пологових будинків, дитячих садків, інших дитячих закладів, встановлення пільг та різних видів допомоги сім’ям з дітьми. Так, згідно із Законом України від 21 листопада 1992 р. (діє в редакції від 22 квітня 2001 р.) «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» встановлені певні види державної допомоги: по вагітності та пологах; одноразова допомога при народженні дитини; по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням; допомога одиноким матерям; допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми. Відповідно до Закону України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки» встановлена відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Причому ця відпустка може бути використана повністю або частинами не тільки матір’ю, а й батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла дитину під опіку.

Чинне законодавство охороняє й захищає права дитини. Зокрема, Кримінальний кодекс України (далі – КК України) містить ряд статей, що передбачають кримінальну відповідальність за вчинення злочину проти дитини (ч. 2 ст. 136, статті 137, 148, 150, 155, 156, 164, 166, 169 тощо). Так, згідно зі ст. 67 КК України до обставин, що обтяжують відповідальність за вчинення злочину, належать: вчинення злочину щодо малолітнього, вчинення злочину з використанням малолітнього. Крім цього, КК України як обставини, що обтяжують відповідальність за конкретні види злочинів, передбачає їх вчинення проти дитини (ч. 2 ст. 146, частини 2 та 3 ст. 149, частини 3 та 4 ст. 152 тощо).

Інший коментар до статті 51 Конституції України

Вільна згода чоловіка і жінки передбачає, що ніхто із них не може бути примушений до укладення шлюбу.

Рівні права і обов’язки чоловіка і жінки у сімейних відносинах забезпечуються чинним законодавством, перш за все Кодексом законів про шлюб та сім’ю України. Рівність жінки і чоловіка полягає в тому, що вони мають однакові за кількістю і змістом права та обов’язки. Але в одних випадках кожен з подружжя має права незалежно від прав іншого подружжя, в інших – можливість використання прав 1 одним подружжям залежить від поведінки другого. Так, хоча подружжя має рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, яке є їх. спільною сумісною власністю.(ст. 22 КЗпШС), кожен з подружжя розпоряджається спільною власністю за взаємною згодою.

У КЗпШС міститься ряд норм, які безпосередньо передбачають рівність кожного з подружжя у вирішенні питань життя сім’ї. Так, питання виховання дітей та інші подібні вирішуються подружжям спільно (ст. 20), кожен з подружжя має право на вільний вибір занять, професії і місця проживання (ст. 21). В інших випадках рівність чоловіка і жінки (батька і матері) забезпечується встановленням для них однакових прав і обов’язків. Зокрема, КЗпШС передбачено обов’язки подружжя по взаємному утриманню (ст. 32), обов’язки батьків по вихованню дітей (ст. 61), права батьків на відібрання дітей (ст. 68) та інші.

Батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов’язку кошти* на утримання дітей стягуються з них в судовому порядку (ст. 82-89, 91-94 КЗпШС).

Діти зобов’язані піклуватися про батьків і надавати їм допомогу.

Утримання непрацездатних батьків (пенсіонерів, інвалідів І і II групи), які потребують допомоги, є обов’язком їх повнолітніх дітей. При ухиленні від цього обов’язку кошти на утримання батьків стягуються в судовому порядку. Розмір та порядок стягнення аліментів на користь батьків регулюються ст. 90-94 КЗпШС. Повнолітні діти, які сплачують аліменти на батьків, можуть бути притягнуті до участі в додаткових витратах, викликаних винятковими обставинами (тяжка хвороба, каліцтво, оплата праці осіб, які доглядають за батьками, та ін.). Діти можуть бути звільнені від обов’язків шодо утримання своїх батьків і стягнення витрат по догляду за ними, лише коли судом буде встановлено, що батьки свого часу ухилялися від виконання батьківських обов’язків.

Сім’я, дитинство, материнство і батьківство перебувають під захистом держави. Держава виявляє піклування про сім’ю шляхом створення і розвитку широкої мережі пологових будинків, дитячих ясел і садків, шкіл-інтернатів та інших дитячих закладів, організації і вдосконалення служби побуту та громадського харчування, виплати допомоги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг одиноким матерям і багатодітним сім’ям, а також інших видів допомоги сім’ї у відповідності із Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. Охорона інтересів матері і дитини забезпечується спеціальними заходами по охороні праці і здоров’я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною та моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання відпусток по вагітності і пологах, по догляду за дитиною та інших пільг вагітним жінкам та матерям. Охорона праці вагітних жінок та жінок, що мають дітей, надання їм пільг регулюється ст. 176-186 КЗпП. Охорона батьківства забезпечується наданням батькам, які виховують дітей без матері, гарантій, передбачених ст. 56, 176, 177, 179, 181, 184 та 186 КЗпП, а також зазначеним вище законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”.