Нова редакція ст. 52 Конституції України з Коментарями.

Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Коментар до ст. 52 Конституції України

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ч. 1 ст. 6 СК України). У частині 1 коментованої статті проголошується основний принцип правового положення дитини в сучасному світі – діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони в шлюбі або поза ним. Не має значення, в якій сім’ї народилася дитина, якої раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, віку або майнового стану є її батьки, яким є етнічне та соціальне походження дитини, мова або місце проживання, має вона повну сім’ю та родичів чи позбавлена від народження батьківського піклування. Незалежно від свого походження дитина має рівні права з іншими дітьми. Цей принцип передбачає відсутність незаконних привілей або будь якої дискримінації щодо дітей залежно від їхнього походження. На виконання ст. 2 Конвенції про права дитини (Конвенцію ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ від 27 лютого 1991 р.) Україна вживає всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім’ї.

У частині 1 коментованої статті вказано, що діти також є рівними у своїх правах незалежно від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним. Ця норма відтворюється в ст. 141 СК України, в якій вказано, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Україна ратифікувала Європейську конвенцію про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом (Закон України від 14 січня 2009 р. № 826 VI) і зобов’язується привести своє законодавство у відповідність до положень цієї Конвенції. Внутрішнє законодавство України передбачає детальні правила щодо визначення походження дитини, народженої як у шлюбі, так і поза шлюбом її батьків. Згідно із законодавством права та обов’язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини, засвідченому у встановленому законом порядку (ст. 121 СК України). Вважається, що дитина, яка зачата і (або) народжена в шлюбі, походить від подружжя. Якщо дитина народилася в подружжя, дружина записується матір’ю, а чоловік – батьком дитини. Особа, яка записана батьком дитини, має право оспорити своє батьківство лише в судовому порядку. Законом встановлюється особливий порядок визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій (ст. 123 СК України).

Законодавство встановлює порядок визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою. У цьому питанні законодавство України відповідає вимогам Європейської конвенції про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом (статті 2–4). Походження дитини від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою, визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду (ст. 125 СК України). Жінка, яка народила дитину, та чоловік, який вважає себе батьком цієї дитини, мають право подати заяву до органу реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини. Така заява може бути подана і неповнолітньою особою. У цьому випадку орган реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити батьків (опікуна, піклувальника) неповнолітньої особи про запис її батьком дитини.

За відсутності спільної заяви батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи і зібрані відповідно до законодавства. Позов про визнання батьківства може бути пред’явлений матір’ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред’явлений особою, яка вважає себе батьком дитини, якщо відомості про батька дитини у Книзі реєстрації народжень записувалися за вказівкою матері, а прізвище дитини – за прізвищем матері.

Закон передбачає можливість визнання материнства за рішенням суду. Особа, яка вважає себе матір’ю дитини, може подати до суду заяву про визнання свого материнства (ст. 131 СК України). Це можливо лише у випадку, якщо запис про матір та батька дитини провадився за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина, у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання.

Частина 2 коментованої статті забороняє будь яке насильство над дитиною та її експлуатацію. Це повністю відповідає положенням Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ від 27 лютого 1991 р. У статтях 32, 34, 36 Конвенції встановлена пряма заборона економічної, сексуальної та інших видів експлуатації дитини. Законодавство України містить чимало норм, які спрямовані на деталізацію та визначення способів реалізації вимог Конвенції про права дитини. Законодавство України визначає мінімальний вік для прийому на роботу; вимоги щодо тривалості робочого дня й умови праці; заходи в галузі освіти з метою захисту дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами; необхідні заходи щодо запобігання примушуванню дитини до будь якої незаконної сексуальної діяльності, використанню дітей з метою експлуатації в проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці. Законодавство України захищає дитину від економічної експлуатації і від виконання будь якої роботи, яка може становити небезпеку для її здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному й соціальному розвитку.

Законодавство передбачає засоби для захисту від будь якого насильства над дитиною в сім’ї. Закон України від 15 листопада 2001 р. «Про попередження насильства в сім’ї» встановлює правові і організаційні засади попередження насильства в сім’ї, включаючи попередження насильства над дитиною. Попередження насильства в сім’ї визначається як система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім’ї, припинення насильства в сім’ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства в сім’ї, а також медико соціальна реабілітація жертв насильства в сім’ї. Закон визначає органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї.

Якщо батьки жорстоко поводяться з дитиною, застосовують тілесні покарання, прилучають дитину до вживання наркотичних засобів, вдаються до психічного насильства або до будь яких видів експлуатації дитини, примушують дитину до жебракування та бродяжництва, вони можуть у судовому порядку бути позбавлені батьківських прав. У випадку, коли перебування дитини з батьками є небезпечним для її життя, здоров’я і морального виховання, суд може постановити рішення про відібрання дитини без позбавлення батьків або одного з них батьківських прав. Позбавлення батьківських прав та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав – це виняткові засоби впливу на батьків з метою всебічного захисту дитини. Якщо поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, змінилися, за рішенням суду батьківські права особи можуть бути поновлені. Якщо відібрання дитини було здійснено без позбавлення батьків батьківських прав, то в разі відпадіння причин, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини.

За тих чи інших обставин дитина може втратити батьківське піклування. У частині 3 коментованої статті вказано, що утримання та виховання дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Правові, організаційні та соціальні засади державної підтримки дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначаються спеціальними законами. У статті 25 Закону України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства» встановлено, що діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

Юридичний статус особливих категорій дітей визначається Законом України від 13 січня 2005 р. «Про забезпечення організаційно правових умов соціального захисту дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Згідно зі ст. 1 Закону дитина сирота – це дитина, в якої померли чи загинули батьки. Діти, позбавлені батьківського піклування, – це діти, які залишилися без піклування батьків з різних підстав (у зв’язку з позбавленням батьків батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, тривалою хворобою батьків, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти тощо). Відсутність одного чи обох батьків або батьківського піклування визначає юридичний статус дитини та є підставою для одержання такими дітьми матеріального забезпечення й пільг, передбачених законодавством. Оскільки на повне державне забезпечення мають право діти сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які мають цей статус, відповідна служба в справах дітей зобов’язана протягом двох місяців підготувати комплект документів, який підтверджує набуття дитиною статусу дитини сироти.

Закон встановлює державні соціальні стандарти й нормативи щодо: мінімального матеріального забезпечення дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (витрат нахарчування, одяг та взуття); житлового забезпечення (на рівні, не нижчому за встановлені в житловому законі нормативи, забезпечення таких дітей після завершення їх виховання в різних формах влаштування після досягнення ними 18 річного віку, якщо вони не мають свого житла відповідно до житлових нормативів або мають житло з характеристиками, нижчими за встановлені житлові нормативи); мінімального стандарту забезпечення гарантованого першого робочого місця; разової державної фінансової допомоги при закінченні такими дітьми виховного, навчального закладу чи при закінченні перебування таких дітей у різних формах влаштування після досягнення ними 18 річного віку; мінімального стандарту щомісячного утримання таких дітей та осіб із їх числа за умови навчання їх у вищих навчальних закладах до досягнення ними 23 річного віку або до закінчення відповідних навчальних закладів; медичного обслуговування; мінімального стандарту забезпечення дитини до надання їй статусу дитини сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування.

В Україні підтримуються та розвиваються різні форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, у сім’ї для виховання. Деякі з них базуються на матеріальній та організаційній підтримці держави (дитячий будинок сімейного типу, прийомна сім’я, патронат). Відносини в таких сім’ях ґрунтуються на договорі між батьками вихователями та органом, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, прийомної або патронатної сім’ї. Держава бере на себе обов’язок надавати мінімальний стандарт грошового забезпечення батькам вихователям та прийомним батькам.

Державна допомога не може бути єдиним джерелом підтримки дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Тому в ч. 3 коментованої статті вказано, що держава заохочує й підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей. У пункті 5 Указу Президента України від 4 травня 2007 р. «Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей» наголошено, що органи місцевої влади повинні забезпечувати всебічну підтримку сімей, які взяли на виховання дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, заохочувати та підтримувати благодійницьку діяльність щодо дітей.

Інший коментар до статті 52 Конституції України

Цією статтею, яка грунтується на положеннях статті 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, гарантується рівність дітей у загальногромадянських правах (на навчання, охорону здоров’я та ін.). Що стосується рівності прав дітей, які випливають із сімейних відносин, то вони регламентуються ст. 50, 57, 117 КЗпШС, ст. 529 Цивільного кодексу України. Так, діти, зачаті у шлюбі, визнаному недійсним, мають ті ж самі права і обов’язки, що і діти, народжені у дійсному шлюбі. Діти, народжені від батьків, які не перебувають у шлюбі між собою, якщо походження їх встановлено за спільною заявою батьків або за рішенням суду, мають ті ж права і обов’язки щодо батьків і їх родичів, що й діти, які народилися від осіб, що перебувають у шлюбі. Усиновлені діти прирівнюються в особистих і майнових правах та обов’язках до дітей усиновителя за походженням. Зокрема, всі діти (у тому числі усиновлені) мають право на спадщину за законом.

Закон суворо карає за здійснення будь-якого насильства над дитиною та її експлуатацію. Так, згідно із ст. 41 Кримінального кодексу України вчинення злочину щодо малолітнього та підмовлення неповнолітнього до вчинення злочину або залучення неповнолітнього до участі в злочині кваліфікуються як обставини, що обтяжують відповідальність за злочин. Кримінальний кодекс містить ряії статей, що передбачають кримінальну відповідальність за скоєння злочину проти дітей (ст. 96 КК передбачає кримінальну відповідальність за умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини ст. 111 – за залишення без допомоги малолітнього, Що знаходиться в небезпечному для життя стані; ііт.115 – за зловживання опікунськими правами та залишення підопічних дітей без нагляду і допомоги; сп 117 – за зґвалтування неповнолітньої або малолітньої; ст.120 – за статеві зносини з особою, яка не Досягла статевої зрілості; ст. 121 – за розбещення неповнолітніх; ст. 122 – за мужолозтво у відношенні до неповнолітніх; ст. 124 – за викрадення чужої дитини; ст. 208 – за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, в пияцтво, заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, а також використання неповнолітніх з метою паразитичного існування; 6т. 208 – за доведення неповнолітнього до стану Оп’яніння).

Для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, створюються школи-інтернати, дитячі будинки, в тому числі сімейного типу, з повним державним утриманням.

Заохочення та підтримка благодійницької діяльності щодо дітей з боку держави проявляється перш за все у зменшенні балансового прибутку, який підлягає оподаткуванню, на суму грошових коштів, матеріальних цінностей і нематеріальних активів підприємств, перерахованих до відповідних дитячих установ, закладів; у звільненні коштів, що надходять у вигляді пожертвувань від юридичних і фізичних осіб фондам, дитячим закладам і установам, від оподаткування.