Нова редакція ст. 85 Конституції України з Коментарями.

До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору;

{Пункт 5 частини першої статті 85 в редакції Закону № 2680-VIII від 07.02.2019}

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

12) призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем’єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

12-1) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15) прийняття Регламенту Верховної Ради України;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

19) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;

20) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

24) встановлення державних символів України;

25) надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора; висловлення недовіри Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади;

{Пункт 25 частини першої статті 85 в редакції Закону № 1401-VIII від 02.06.2016}

26) призначення на посади третини складу Конституційного Суду України;

{Пункт 26 частини першої статті 85 в редакції Закону № 1401-VIII від 02.06.2016}

{Пункт 27 частини першої статті 85 виключено на підставі Закону № 1401-VIII від 02.06.2016}

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією та законом;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності;

37) затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї.

Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

Коментар до ст. 85 Конституції України

Коментована стаття Конституції України визначає основні функції та повноваження Верховної Ради України. Серед основних функцій Верховної Ради України слід виокремити представницьку, установчу законодавчу, програмну, безпекову та оборонну, зовнішньополітичну, бюджетно фінансову, контрольну, арбітражну, інституцій ну кадрову та ін. Відповідні функції Верховної Ради України є взаємодоповнюючими і знаходять своє продовження та реальне втілення в правотворчій і правозастосовній діяльності, яка здійснюється на реалізацію системи повноважень, визначених у коментованій ст. 85 та інших статтях Основного Закону.

Стаття 85 Конституції України складається з двох частин. Перша частина містить 36 пунктів, які визначають основні конституційні повноваження Верховної Ради України, а друга вказує на те, що визначені в першій частині цієї статті повноваження парламенту не є вичерпними.

Характерною особливістю ч. 1 ст. 85 Конституції України є те, що більшість повноважень Верховної Ради України, закріплених у ній, отримують свій розвиток в інших положеннях Основного Закону, законах України, інших правових актах, а також у правових позиціях Конституційного Суду України. До того ж окремі конституційні повноваження Верховної Ради України реалізуються через прийняття нею законів України, тобто поєднуються із законодавчою функцією парламенту, котра виступає не лише основною, але й універсальною щодо інших його функцій.

Пріоритетними в системі повноважень парламенту слід вважати його права та обов’язки, спрямовані на здійснення установчої влади, зокрема внесення змін до конституції, призначення загальнодержавного референдуму, законодавче регулювання суспільних відносин, призначення виборів представницьких органів державної влади і органів місцевого самоврядування, встановлення та зміна меж адміністративно територіальних одиниць тощо.

Пункт 1 ч. 1 коментованої статті закріплює за Верховною Радою України повноваження вносити зміни до Основного Закону в межах і в порядку, які встановлені розділом XIII Конституції України. Відповідне повноваження парламенту отримало свій розвиток у статтях 154–159 Конституції України, у главі 26 «Розгляд законопроектів про внесення змін до Конституції України» Регламенту Верховної Ради України, інших правових актах. Слід враховувати, що внесення парламентом змін до Основного Закону диференціюється залежно від предмета конституційної ревізії. Так, законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділів І «Загальні засади», III «Вибори. Референдум» і XIII «Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу парламенту. Натомість внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції відбувається за більш жорсткою процедурою, яка передбачає подання відповідного законопроекту до парламенту Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту, винесення його на всеукраїнський референдум, який призначається Президентом України.

Вітчизняна конституційна практика засвідчує необхідність неухильного дотримання вимог Конституції при внесенні до неї змін. Так, Закон України від 8 грудня 2004 р. «Про внесення змін до Конституції України» був визнаний Рішенням Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 р. № 20 рп/2010 (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) неконституційним у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття і втратив чинність.

Пунктом 2 ст. 85 Конституції України встановлюється повноваження парламенту призначати обов’язковий всеукраїнський референдум з питання про зміну території України. Утім, за роки незалежності Верховна Рада України жодного разу не реалізувала це повноваження, зокрема, внаслідок як неоднозначності дефініції «питання про зміну території України», так і недосконалості відповідних положень Закону України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».

Пункт 3 коментованої статті визначає, по суті, основне повноваження Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні (ст. 75 Конституції) – прийняття законів. Предметом законодавчої діяльності парламенту є прийняття законів України з питань віднесених ст. 92 Основного Закону до виключного регулювання законом, а також з інших питань, віднесених до компетенції Верховної Ради України, зокрема, з питань, визначених у ч. 1 ст. 85 Конституції України. Порядок здійснення законодавчої діяльності Верховною Радою України регулюється Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України від 10 лютого 2010 р.

До установчих слід віднести й повноваження Верховної Ради України щодо визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики, яке узгоджується з конституційними повноваженнями Президента України на здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави (п. 3 ч. 1 ст. 106 Конституції) та Кабінету Міністрів України на здійснення внутрішньої і зовнішньої діяльності України (п. 1 ст. 116 Конституції). Реалізуючи повноваження встановлені п. 5 ч. 1 ст. 85 Основного Закону, Верховна Рада України прийняла 1 липня 2010 р. Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», який визначив основні принципи внутрішньої політики України у сфері розбудови державності, розвитку місцевого самоврядування та стимулювання розвитку регіонів, формування інститутів громадянського суспільства, національної безпеки і оборони, в економічній, соціальній і гуманітарній сферах, в екологічній сфері та сфері техногенної безпеки, а також засади зовнішньої політики України.

Окремий блок установчих повноважень Верховної Ради України, визначених у коментованій статті Основного Закону, стосується призначення виборів Президента України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також виборів до органів місцевого самоврядування. Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 85 Основного Закону, Верховна Рада України призначає вибори Президента України в строки, передбачені ч. 5 ст. 103 Конституції України. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п’ятого року його повноважень, а у разі дострокового припинення повноважень Президента України – у період дев’яноста днів із дня припинення повноважень.

Верховна Рада України також наділена повноваженнями щодо призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування (п. 30 коментованої статті) та призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим (п. 28 коментованої статті). Прикладом реалізації відповідних положень коментованої статті є постанова Верховної Ради України від 1 квітня 2010 р. № 2032 «Про призначення позачергових виборів Оріхівського сільського голови (Оріхівська сільська рада Лутугинського району Луганської області)» та ін.

Відповідно до п. 29 ч. 1 коментованої статті Верховна Рада України також наділена установчими повноваженнями щодо утворення і ліквідації районів, встановлення і зміни меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів. Прикладами реалізації цього конституційного повноваження парламенту є постанови Верховної Ради України від 22 жовтня 2009 р. «Про встановлення меж міста Путивль Путивльського району Сумської області», від 18 грудня 2008 р. «Про присвоєння найменування новоутвореному населеному пункту Запорізького району Запорізької області» та ін.

Верховна Рада України також наділена повноваженнями установчого характеру щодо затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, та визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності. Реалізуючи ці повноваження, парламент прийняв закони України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», «Про Перелік пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» та ін.

Установча функція парламенту тісно пов’язана з його програмною діяльністю щодо законодавчого затвердження деталізованих планів подальшої розбудови державотворення та право творення, розвитку різних сфер державного та суспільного життя на середньо та довгострокову перспективу. Відповідно до повноважень, визначених у п. 6ч. 1 ст. 85 Конституції України, Верховна Рада України затверджує загальнодержавні програми, спрямовані на економічний, науково технічний і соціальний, національно культурний розвиток, а також охорону довкілля. Як приклад, реалізуючи зазначені повноваження, Верховна Рада України прийняла закони України від 30 вересня 2008 р. № 608 VI «Про затвердження Загальнодержавної цільової науково технічної космічної програми України на 2008–2012 р.»; від 23 грудня 2009 р. № 1794 VI «Про затвердження Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 р.» та ін.

До повноважень парламенту у сфері національної безпеки і оборони коментована стаття відносить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України (п. 9). Згідно з п. 31 ч. 1 ст. 85 Верховна Рада України також уповноважена затверджувати протягом двох днів з моменту звернення Президента України укази про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. Правові режими воєнного та надзвичайного стану, а також підстави й порядок їх введення регулюють закони України від б квітня 2000 р. «Про правовий режим воєнного стану», від 16 квітня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану», від 10 лютого 2010 р. «Про Регламент Верховної Ради України» та ін.

Окрім того, до безпекових і оборонних повноважень Верховної Ради України належать повноваження щодо затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України (п. 22 ч. 1 ст. 85 Конституції) і схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України (п. 23 ч. 1 ст. 85 Конституції). Реалізація Верховною Радою України своїх конституційних повноважень у сфері національної безпеки і оборони України здійснюється насамперед через прийняття нею відповідних законів. Наприклад, чисельність Збройних сил України на сьогодні регулюється Законом України «Про чисельність Збройних Сил України на 2008 рік» від 12 лютого 2008 року зі змінами і доповненнями, а загальна структура та функції Збройних Сил України, Служби безпеки України та інших військових формувань регулюється законами України від 6 грудня 1991 р. «Про Збройні Сили України», від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» та ін.

Порядок здійснення Верховною Радою України конституційних повноважень у сфері національної безпеки й оборони регламентується положеннями глави 31 «Розгляд питань про затвердження указів Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації та оголошення за поданням Президента України стану війни чи укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України» Регламенту Верховної Ради України, іншими актами чинного законодавства.

Важливе місце в системі функцій і повноважень Верховної Ради України займає її правосуб’єктність у сфері зовнішньополітичної діяльності. Коментована стаття Основного Закону уповноважує парламент визначати засади зовнішньої політики (п. 5 ч. 1), схвалювати рішення про надання військової допомоги іншим державам (п. 23 ч. 1) тощо. Не менш важливе значення для зовнішньополітичної діяльності Української держави загалом має й реалізація Верховною Радою України свого конституційного повноваження щодо надання у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсацію міжнародних договорів України (п. 32 ч. 1 коментованої статті). Адже міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, відповідно до ч. 1 ст. 9 Основного Закону є частиною національного законодавства України. Це дає підстави відносити відповідне повноваження Верховної Ради України одночасно й до повноважень у сфері парламентського контролю.

Порядок надання Верховною Радою України згоди на обов’язковість міжнародних договорів України (ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання) та їх денонсація здійснюється відповідно до Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України», Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. та глави 32 Регламенту Верховної Ради України.

Життєво важливими для суспільства та держави є повноваження Верховної Ради України затверджувати Державний бюджет України та вносити зміни до нього, а також інші повноваження в бюджетно фінансовій сфері. Державний бюджет України на наступний рік приймається у формі закону України, а його проект розробляється з урахуванням основних прогнозних макропоказників економічного й соціального розвитку України на наступний бюджетний період із зазначенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні в середньому за рік та на кінець року, прогнозованого рівня безробіття та інших показників і подається в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України Урядом України. Представлення Державного бюджету на наступний рік здійснюється на пленарному засіданні Верховної Ради України Міністром фінансів України. Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік розглядається в парламенті за процедурою трьох читань з урахуванням вимог глави 27 «Затвердження Державного бюджету України і контроль за його виконанням» Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Реалізуючи свою бюджетну функцію, парламент також здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України і приймає рішення щодо звіту про його виконання. Відповідний контроль Верховна Рада України здійснює як безпосередньо (щомісячні, щоквартальні, річні звіти), так і через спеціальний орган. Від імені Верховної Ради України згідно зі ст. 98 Конституції України контроль за виконанням Державного бюджету України здійснює Рахункова палата, правовий статус якої унормовує Закон України від 11 липня 1996 р. «Про Рахункову палату». Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України за попередній рік розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України не пізніш як у двотижневий строк із дня отримання висновку Рахункової палати про використання коштів Державного бюджету.

До повноважень Верховної Ради України в бюджетно фінансовій сфері слід віднести і передбачене п. 14 ч. 1 ст. 85 Конституції України повноваження щодо затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням. Окрім того, коментована стаття Основного Закону покладає на парламент здійснення й бюджетно фінансових повноважень у частині затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату (п. 35 ч. 1).

Очевидно, що реалізація основних функцій і повноважень Верховної Ради України не в останню чергу залежить від ефективності здійснення нею парламентського контролю, який реалізується парламентом як безпосередньо (на пленарних засіданнях, через парламентські комітети, народних депутатів України), так і через Рахункову палату (бюджетно фінансовий контроль) і Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (парламентський контроль за додержанням прав і свобод людини в Україні) у межах, визначених Основним Законом. Частина 1 ст. 85 Конституції України встановлює систему повноважень Верховної Ради України, реалізація яких забезпечує здійснення нею функцій парламентського контролю.

Так, Верховна Рада України має ряд контрольних повноважень щодо діяльності Президента України. Вона повноважна заслуховувати щорічні та позачергові послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України (п. 8 ч. 1 ст. 85). При цьому, щорічне послання глави держави за звичайних обставин проголошується до 31 березня кожного поточного року, а позачергове – на розсуд Президента України. У новітній історії України були приклади, коли Президент України ігнорував цей обов’язок, встановлений п. 2 ч. 1 ст. 106 Конституції, і не представляв парламенту щорічну доповідь. Так, 11 травня 2007 р. Верховна Рада України, реалізуючи свою контрольну функцію, прийняла постанову № 1011 V «Про щорічне Послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України», якою зобов’язала Президента України «подати до Верховної Ради України щорічне Послання про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2006 році».

Верховна Рада України також повноважна щодо прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України (п. 34 ч. 1 ст. 85). Порядок розгляду Верховною Радою України питань, пов’язаних із депутатськими запитами, унормовано в гл. 37 Регламенту Верховної Ради України.

Значні контрольні повноваження Верховна Рада України зберігає й щодо діяльності Кабінету Міністрів України. Зокрема, п. 11 ч. 1 ст. 85 Конституції закріплює компетенцію парламенту розглядати і приймати рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України, а п. 13 – здійснювати контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції. Так, відповідно до ч. 1 ст. 87 Основного Закону Верховна

Рада України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Прийняття резолюція недовіри, згідно з ч. 4 ст. 115 Конституції, має наслідком відставку Кабінету Міністрів України. Порядок розгляду питань, пов’язаних із парламентським контролем за діяльністю Кабінету Міністрів України, унормовано в главі 38 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».

Окрім того, Верховна Рада України, здійснюючи свої контрольні повноваження, наділена повноваженнями заслуховувати щорічні доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні (п. 17 ч. 1 ст. 85) і висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади (п. 25 ч. 1 ст. 85).

Контрольні функції парламенту отримують свій розвиток і логічне продовження в його арбітражних повноваженнях, коли Верховна Рада України, по суті, стає «квазісудовим» органом, а її рішення встановлюють міру конституційно правової відповідальності відповідних суб’єктів. Так, у разі вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину Верховна Рада України повноважна усунути главу держави з поста в порядку особливої процедури (імпічменту) (п. 10 ч. 1 ст. 85). Це арбітражне за своїм змістом повноваження парламенту деталізоване в ст. 111 Конституції України та у главі 30 Регламенту Верховної Ради України. Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі. Висновки й пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України, яка, за наявності підстав, не менш як двома третинами голосів приймає рішення про звинувачення Президента України. Рішення про усунення Президента України в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. За роки незалежності України інститут імпічменту не застосовувався.

Пункт 28 ч. 1 коментованої статті Основного Закону також закріплює за Верховною Радою України арбітражне повноваження щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України. Порядок розгляду парламентом питання про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначається главою 40 Регламенту Верховної Ради України.

Частина 1 ст. 85 Конституції України також наділяє Верховну Раду України значними інституційними й кадровими повноваженнями, які вона реалізує як самостійно (призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати (п. 16), призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (п. 17), призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України (п. 19), призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (п. 20), висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади (п. 25), призначення третини складу Конституційного Суду України (п. 26), обрання суддів безстроково (п. 27), призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України (п. 35)), так і солідарно із Президентом України. До останніх слід віднести повноваження щодо: надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр міністра України (п. 12), надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України (п. 24), надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України (п. 25), призначення та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України (п. 18), призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента (п. 21). Порядок здійснення парламентом його кадрових повноважень унормований у главі 33 Регламенту Верховної Ради України.

При цьому коментована стаття Основного Закону засвідчує, що встановлені нею інституційні та кадрові повноваження парламенту не є вичерпними, оскільки Верховна Рада України також здійснює призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення й звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією (п. 15).

Як уже зазначалося, ст. 85 Конституції України визначає систему основних, але не вичерпних повноважень Верховної Ради України. Парламент здійснює й інші повноваження, віднесені Конституцією до його відання, зокрема, в різних сферах суспільного та державного життя, організації своєї внутрішньої діяльності тощо.

Інший коментар до статті 85 Конституції України

Дана стаття закріплює широкі повноваження Верховної Ради України, які визначають її місце та роль у державі. Зрозуміло, що всі вони потребують більш глибокого вивчення, але вже зараз їх можна за суттю і призначенням поділити на ряд груп, серед яких перш за все слід назвати повноваження, пов’язані з внесенням змін до Конституції України; законотворчою діяльністю і прийняттям законів; з функцією контролю за бюджетом; визначенням засад політики держави та програм суспільного розвитку;

визначенням взаємовідносин Верховної Ради України і Президента України; формуванням інших державних органів; з функцією парламентського контролю Верховної Ради; організацією адміністративно-територіального поділу країни; здійсненням зовнішніх функцій держави та деякі інші.

Однак перелічені у ст. 85 Конституції повноваження Верховної Ради не є вичерпними, вони доповнюються і деталізуються положеннями інших статей Конституції (зокрема ст. 111). Крім того, оцінюючи межі повноважень Верховної Ради України, не слід забувати про положення ст. 92 Конституції, яка окреслює коло питань, що вирішуються виключно законами України (див. коментар до ст. 111).