Стаття 91 Конституції України

Нова редакція ст. 91 Конституції України з Коментарями.

Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Коментар до ст. 91 Конституції України

Коментована стаття розглядає види правових актів, які приймаються парламентом України. Конкретизація видів правових актів, які уповноважена приймати Верховна Рада України, продовжена в Регламенті Верховної Ради України, затвердженому Законом від 10 лютого 2010 р., відповідно до якого актами Верховної Ради є «закони, постанови, резолюції, декларації, звернення, заяви» (ч. 2 ст. 46). Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 жовтня 2003 р. № 16 рп/2003 зазначив, що термін «акти», який вживається в коментованій статті, слід розуміти як «рішення Верховної Ради України у формі законів, постанов тощо, які приймаються Верховною Радою України визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України».

У Регламенті акти парламенту поділені на акти, що містять положення нормативного характеру, й інші акти, які випливають з установчих, організаційних, контрольних та інших функцій Верховної Ради України.

Під законопроектами розуміються проекти законів і постанов, які містять положення нормативного характеру (п. 1 ч. 6 ст. 89 Регламенту), під проектами інших актів – проекти постанов, резолюцій, декларацій, звернень, заяв, що випливають з установчих, контрольних та інших функцій Верховної Ради України (п. 2 ч. 6 ст. 89 Регламенту). Таким чином, законодавець надав парламенту України можливість визначати вид акта парламенту залежно від специфіки проблеми, яка вирішується. Такий підхід є виправданим з огляду на прийняття Верховною Радою актів з різних сфер державного та суспільного життя.

Верховна Рада приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, крім випадків, передбачених Конституцією України та Регламентом (ч. 1 ст. 47 Регламенту).

У сучасній правовій системі України діють прийняті парламентом України акти з такими назвами: Конституція, закон, основи законодавства, кодекс, декларація, Акт проголошення незалежності України, заява, звернення, постанова. Більшість з них охоплюється таким загальним поняттям, як законодавчі акти. Ратифіковані Верховною Радою України міжнародні акти стають частиною національної правової системи.

Закон – нормативний акт вищої юридичної сили, прийнятий згідно з чітко визначеною законодавчою процедурою представницьким органом влади і підписаний главою держави. Законами регулюються найбільш важливі суспільні відносини. В ієрархії правових актів закон посідає найвище місце після конституції. Право приймати закони в усіх країнах належить до виключних повноважень представницьких органів влади. У демократичній державі не може бути паралельного органу, який би мав право приймати акти аналогічної юридичної сили. Оскільки порівняно з іншими нормативно правовими актами в державі закон має вищу юридичну силу, то всі підзаконні акти не повинні суперечити його положенням. Закон регулює найбільш важливі суспільні відносини загального характеру. Закони в Україні можуть прийматися також шляхом всеукраїнського референдуму. Закон – основне джерело права національної правової системи України. До формальних ознак закону належить особливий порядок його прийняття парламентом. Цей порядок включає обов’язкові стадії законодавчого процесу, передбачені Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України. Прийняття закону обов’язково включає в себе такі стадії: внесення законопроекту в законодавчий орган; обговорення законопроекту; прийняття закону; підписання закону; його опублікування (обнародування).

Закони України можуть бути змінені або скасовані лише Верховною Радою України, тобто органом, яким вони були прийняті. Конституційний Суд України може визнати закон неконституційним повністю або в окремій частині, внаслідок чого весь текст закону або окремі його положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність. Але це не означає скасування або зміни самого закону. Скасувати або змінити закон може тільки сам парламент України і ніхто інший, тому що тільки Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади в Україні і тільки їй серед органів державної влади властива законодавча функція. Це виключна прерогатива парламенту України.

В Україні ще жоден закон не був прийнятий шляхом всеукраїнського референдуму. Така можливість не виключається, і якщо вона буде реалізована, то стадії і процедури прийняття закону в такий спосіб повинні відбуватися у відповідності до норм Конституції України і Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».

Постанова Верховної Ради України – правовий акт парламенту, що приймається більшістю від його конституційного складу і підписується Головою Верховної Ради України.

Постанови Верховної Ради приймаються з конкретних питань з метою здійснення її установчої, організаційної, контрольної та інших функцій. Такі постанови Верховної Ради набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інше не передбачено самою постановою.

Постанови, як і інші акти (резолюції, декларації, звернення, заяви) Верховної Ради, визначені ст. 46 Регламенту, Верховна Рада приймає більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, крім випадків, визначених Конституцією України.

Постанови та інші акти Верховної Ради приймаються з дотриманням процедури, передбаченої для розгляду законопроектів у першому читанні з прийняттям їх у цілому, якщо Верховною Радою не прийнято іншого рішення. Постанови та інші акти, прийняті Верховною Радою, підписує та оприлюднює Голова Верховної Ради України.

Постанови, прийняті Верховною Радою, які містять положення нормативного характеру, набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо ними не передбачено інше.

Постанови, зокрема, приймаються з питань призначення всеукраїнського референдуму, з питання, визначеного ст. 73 Конституції України; прийняття рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету України; призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією; розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; надання згоди на призначення Президентом України Прем’єр міністра України; призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад у випадках, передбачених Конституцією України; призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Національного банку України; обрання суддів; призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування; призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; утворення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України з відповідних питань тощо. Порядок прийняття постанов парламенту України визначається Регламентом Верховної Ради України.

Постанови Верховної Ради України розглядають в основному регулювання внутрішньопарламентських взаємовідносин, призначення і звільнення відповідних посадових осіб, контроль Верховної Ради за станом виконання відповідних урядових програм, реалізацію Кабінетом Міністрів України конкретних проблем. Прийняття постанов парламенту пов’язане з реалізацією Верховною Радою законодавчої, установчої і контрольної функцій. Без прийняття постанов неможливо забезпечити оптимальну організацію роботи парламенту.

Серед інших актів Верховної Ради України особливе значення мають декларації, у яких найбільшою мірою поєднуються політичні та правові аспекти регулювання суспільних відносин. Декларація – політико правовий акт, який офіційно проголошує певні наміри держави, обумовлює напрями, принципи державної правової політики, що реалізуються в Конституції і законах України. Декларація в загальній формі визначає спрямованість конституційно правового регулювання у відповідній сфері суспільних відносин. Так, Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. визначила демократичний вектор розвитку Української держави і суспільства, утвердження України як незалежної, суверенної, демократичної, правової, соціальної держави, визначила демократичну спрямованість національної правової системи України на сучасному етапі. Концептуальні положення Декларації лягли в основу чинної Конституції України. Декларація прав національностей України від 1 липня 1991 р. визначила вектор державної політики України у сфері національних відносин, гарантування прав національних меншин. Положення декларацій реалізуються за допомогою більш конкретних правових приписів. Так, положення Декларації прав національностей України знайшли втілення насамперед у Законі України від 25 червня 1992 р. «Про національні меншини в Україні».

Заяви та звернення – акти Верховної Ради України, які містять заклики до парламентів, інших вищих органів іноземних країн здійснити певні дії або утриматись від певних дій з метою підтримання миру, подальшого розвитку двосторонніх та багатосторонніх відносин, усунення підстав ускладнення міжнародного становища в цілому чи двосторонніх відносин. Наприклад, у Заяві

Верховної Ради України від 5 липня 1991 р. давалась оцінка Заяві парламенту Румунії «Про пакт Ріббентропа Молотова і його наслідки для Румунії», де були висунуті територіальні претензії до України. У Заяві Верховної Ради України були сформульовані пропозиції щодо розвитку двосторонніх відносин з Румунією відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права. Заклик до розвитку двосторонніх зв’язків між Україною та Росією міститься у Зверненні Верховної Ради України до Верховної Ради і Президента Росії від 24 серпня 1991 р.

Для розвитку української державності і правової системи особливе значення має прийнятий 24 серпня 1991 р. Акт проголошення незалежності України, у якому було визначено, що Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – України, що територія України є неподільною і недоторканною і що віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Положення цього документа знайшли втілення в Конституції України 1996 р., інших законах та підзаконних актах.

Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, тобто не менш як 226 голосами. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважень Верховної Ради України) від 17 жовтня 2002 р. № 17 рп/2002 Верховна Рада України правомочна приймати закони і реалізовувати інші конституційно визначені повноваження за умови присутності на її пленарних засіданнях на момент голосування тієї кількості народних депутатів України, яка згідно з Конституцією необхідна для прийняття відповідного рішення. Конституційний Суд також вирішив, що положення частин 2,3 ст. 84 та ст. 91 Конституції України щодо участі народних депутатів у прийнятті Верховною Радою України рішень треба розуміти так: коли за пропоноване рішення проголосувала визначена Конституцією України кількість народних депутатів України, воно вважається прийнятим незалежно від того, скільки народних депутатів України не брали участі в голосуванні. У Рішенні Конституційного Суду України від 7 липня 1998 р. № 11 рп/98 у справі щодо порядку голосування та повторного розгляду законів зазначається, що рішення Верховної Ради України, зокрема закони, постанови, інші акти, приймаються лише на пленарному засіданні Верховної Ради України за умови особистої участі народних депутатів України в голосуванні та при набранні встановленої Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України кількості голосів на їх підтримку. Народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України. Порушення встановленої Конституцією України процедури ухвалення законів та інших правових актів Верховної Ради України є підставою для визнання їх неконституційними.

Конституція України встановлює деякі винятки із загального правила щодо прийняття рішень більшістю від конституційного складу парламенту. Так, не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України приймаються закони щодо державних символів (ст. 20), не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України може бути подолане вето Президента України (ст. 94). Така ж кількість голосів необхідна для прийняття законопроекту про внесення змін до Конституції (статті 155 і 156). Три чверті голосів потрібно для прийняття рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111).

Не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може бути прийнято рішення про створення тимчасової слідчої комісії (ст. 89). Такі розбіжності в конституційному закріпленні необхідної кількості депутатів для підтримання тих чи інших актів зумовлені різними чинниками, але основоположна мета такого підходу в нормативній регламентації організації і діяльності Верховної Ради України – забезпечення стабільності Конституції, нормального функціонування всього державного механізму, насамперед парламенту, створення умов для оптимізації контрольної діяльності Верховної Ради України.

Інший коментар до статті 91 Конституції України

У цій статті встановлюється, що Верховна Рада і повноважна приймати закони, постанови та інші акти. Під законами, про які йде мова у зазначеній і статті, слід розуміти нормативно-правові акти найвищої юридичної сили, що містять загальнообов’язкові правила поведінки і регулюють найважливіші, суспільні відносини.

Розгляд законопроектів Верховною Радою згідно з Регламентом Верховної Ради України здійснюється у трьох читаннях.

Під час першого читання на пленарному засіданні Верховної Ради України обговорюються основні положення законопроекту. Обговорення розпочинається з доповіді ініціатора проекту, потім заслуховуються співдоповіді, ведуться дебати. Після цього у разі позитивної оцінки законопроекту Верховна Рада передає його у відповідний комітет для доопрацювання.

Згодом, коли комітет знову представить доопрацьований законопроект, що вже враховує всі зауваження і пропозиції після першого читання, здійснюється друге читання. Головною стадією цього читання є постатейне детальне обговорення законопроекту.

Заключною стадією є третє читання законопроекту, під час якого відбувається голосування.

Постанови та інші акти, що приймаються Верховною Радою України, мають здебільшого допоміжний характер, наприклад постанова Верховної Ради про введення в дію певного закону.

Закони, постанови та інші акти приймаються більшістю від конституційного складу Верховної Ради, тобто від 450 народних депутатів України (ст. 76 Конституції).

Із загального правила, що встановлюється ст. У і Конституції України, можливі винятки, які перебачаються цією Конституцією. Світова конституційна практика визнає існування так званих конституційних законів, які мають особливу юридичну силу і тому потребують більш складної процедури їх прийняття. Звичайно до зазначених законів відносять такі, про необхідність видання яких є спеціальне застереження у тексті Конституції, а також закони, що вносять зміни і доповнення до Конституції. Конституційний закон приймається кваліфікованою більшістю голосів, тобто двома третинами голосів від загальної кількості складу парламенту. Зокрема, саме така кількість голосів передбачена у ст. 155 та ч. 5 ст. 111 Конституції.

Що стосується рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ч. 6 ст. 111), то воно приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від п конституційного складу.