Нова редакція ст. 92 Конституції України з Коментарями.

Виключно законами України визначаються:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина;

2) громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

3) права корінних народів і національних меншин;

4) порядок застосування мов;

5) засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки;

7) правовий режим власності;

8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;

11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики;

13) територіальний устрій України;

14) судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури;

15) засади місцевого самоврядування;

16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;

17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку;

18) правовий режим державного кордону;

19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації;

20) організація і порядок проведення виборів і референдумів;

21) організація і порядок діяльності Верховної Ради України, статус народних депутатів України;

22) засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Виключно законами України встановлюються:

1) Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи;

2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України;

3) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;

4) порядок використання і захисту державних символів;

5) державні нагороди;

6) військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;

7) державні свята;

8) порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Законом України оголошується амністія.

Коментар до ст. 92 Конституції України

У цій статті реально відбивається домінуюча роль закону в системі інших нормативно правових актів, за допомогою якого здійснюється правове регулювання найважливіших суспільних відносин. Тим самим уточнюється предметний перелік питань, з яких Верховна Рада України здійснює законодавче регулювання, хоча вона може приймати закони й з інших питань своєї компетенції (див. ст. 85 Конституції).

Найважливіше коло питань, що мають регулюватись виключно законом, стосується прав людини і громадянина, основних обов’язків громадянина, прав корінних народів і національних меншин (пп. 1–3 ч. 1). Це означає, що всі основні рішення, які стосуються вказаних конституційних прав і свобод, повинні прийматись у формі закону.

Другою великою групою питань виключного регулювання законом є питання економічної та соціальної основи держави і суспільства, які є визначальними для формування соціально економічного ладу і соціальної держави: основи соціального захисту, форми і методи пенсійного забезпечення; засади регулювання праці та зайнятості, шлюбу і сім’ї; материнства і дитинства; виховання; правовий режим власності; правові засади підприємництва; засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, освоєння космічного простору, організації та експлуатації транспорту і зв’язку; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального (пп. 5 8 ч. 1, п. 8 ч. 2).

З огляду на важливу роль у політичній системі суспільства виключно законом регулюються засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації (п. 11 ч. 1).

Враховуючи важливість демографічних та міграційних процесів, Конституція теж відносить їх засади до виключного визначення законом (п. 10 ч. 1).

Велика група питань стосується організації і функціонування органів законодавчої і державної виконавчої влади, тобто найважливіших елементів механізму держави, а також місцевого самоврядування: організація і діяльність органів виконавчої влади; організація і порядок проведення виборів і референдумів, статус столиці, спеціальний статус інших міст (пп. 12, 15, 16 ч. 1).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 липня 2001 р. № 11 рп/2001 роз’яснив, що положення пункту 13 частини першої статті 92 Конституції України про виключне визначення законами України «територіального устрою України» треба розуміти так, що питання територіального устрою України, зокрема визначення змісту цього поняття, правового статусу і видів адміністративно територіальних одиниць, повноваження органів щодо вирішення питань адміністративно територіального устрою України є питаннями загальнодержавного значення і врегульовуються лише законом. Окремі повноваження з цих питань можуть

бути надані законом органам місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції України). У цьому зв’язку положення п. 41 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» про те, що до компетенції сільських, селищних, міських рад належить прийняття рішень з питань адміністративно територіального устрою, треба розуміти так: вирішення цих питань не віднесено виключно до повноважень державних органів і може здійснюватися сільськими, селищними, міськими радами в межах і порядку, визначених цим та іншими законами України.

Межі таких повноважень міських рад, зокрема щодо утворення і ліквідації районів у місті Києві, зазначеним та іншими законами України чітко не визначені і не віднесені до компетенції будь яких інших органів. Ці питання, виходячи із спеціального конституційно правового статусу міста Києва як столиці України, може вирішувати Київська міська рада.

До цієї ж групи належать питання, пов’язані з забезпеченням функціонування правоохоронних органів держави: питання судоустрою, судочинства, статусу суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, основи організації та діяльності адвокатури, засади цивільно правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними та дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них, оголошення амністії (пп. 14, 22 ч. 1, ч. 3). До цієї групи належать також питання, пов’язані з виконанням спеціальних державних функцій: одиниці ваги, міри і часу, порядок встановлення державних стандартів, порядок використання і захисту державних символів, державні нагороди, військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання, державні свята (пп. 3 7 ч. 2).

Конституційний суд України у своєму рішенні від 13 липня 2001 р. № 11 рп/2001 роз’яснив, що положення пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно правовими актами.

Пункт 1 ч. 2 ст. 92 Конституції спрямований на забезпечення виконання бюджетно фінансової функції парламенту, яка знаходить вираження у праві парламенту затверджувати Державний бюджет України, регулювати систему оподаткування, податків і зборів, визначати статус національної валюти, функціонування фінансового, грошового, кредитного ринків; порядку погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу тощо.

Чільне місце займають питання забезпечення національної безпеки (п. 17 ч. 1), законодавчого забезпечення функцій держави, пов’язаних зі збройним захистом чи надзвичайними ситуаціями: правовий режим державного кордону (п. 18 ч. 1), воєнний і надзвичайний стан, зони надзвичайної екологічної ситуації (п. 19 ч. 1), порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав, порядок допуску та умови перебування підрозділів Збройних Сил інших держав на території України (п. 2 ч. 2).

Крім законів, у поняття законодавства включаються також нормативно правові акти органів державної влади (Президента, Кабінету Міністрів, міністерств тощо). Основою для такого висновку є рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12 рп/98, в якому Суд роз’яснив, що термін «законодавство», уживаний у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так: ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Такого роду акти мають підзаконний характер, тобто повинні видаватись на основі закону та не суперечити йому. В цьому відношенні положення ст. 92 Конституції визначають межі та рамки законних дій органів державної влади. У разі видання незаконного акта тим чи іншим державним органом, Президентом, Кабінетом Міністрів, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, іншим органом публічної влади він може бути оскаржений до суду. Відповідні судові інстанції можуть визнати ці акти такими, що не відповідають законам України.

Інший коментар до статті 92 Конституції України

Оскільки закони мають вищу юридичну силу в системі нормативно-правових актів, то цілком зрозуміло, що саме ними повинні регулюватися найважливіші питання суспільних відносин. Саме про це і свідчить дана стаття Конституції України.

Всі питання, що підлягають правовій регламентації виключно законами України, які перераховані у даній статті, поділяються на дві частини: перша – питання, що визначаються виключно законами, і друга – питання, що встановлюються виключно законами.

Аналізуючи коло питань, що підлягають визначенню виключно законами України, можна відповідним чином їх згрупувати. У статті З Конституції зазначається, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а в коментованій статті, як і в деяких інших, це положення знаходить свій подальший розвиток. Так, виключно законами визначаються питання прав і свобод людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основних обов’язків громадянина (п. 1 ч. 1), питання громадянства. правосуб’єктності громадян, статусу іноземців та осіб без громадянства (п. 2 ч. 1).

Окрему групу становлять питання демографічних га міграційних процесів (п. 10), прав корінних народів і національних меншин (п. З ч. І), порядку застосування мов (п. 4 ч. 1). Слід зазначити, що ці питання регулюються й іншими нормами Конституції. Так, у статті 10 Конституції зазначено, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови та гарантує вільний розвиток, використання і захист російської, ІНШИХ мов національних меншин України. У статті П зазначено, що держава сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин, що проживають в Україні. Таким чином, прослідковується, хоча б на цьому прикладі. системність Основного Закону нашої держави.

Беручи до уваги те, що Україна є соціальною державою (ст. 1 ), а також те, що вона гарантує право громадян на соціальний захист (ст. 46), особливо важливого значення набувають питання законодавчого визначення основ соціального захисту, «{юрм і видів пенсійного забезпечення, засад регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, питання виховання, освіти, культури і охорони здоров’я. Саме це закріплено в пункті 6 даної статті.

Серед прав та свобод людини, що гарантуються Конституцією, є право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41), право на підприємницьку діяльність (ст. 42). Особлива увага приділена визначенню об’єктів права власності Українського народу (ст. 13). Тому закономірним є те, що виключно законами України мають визначатися засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і і зв’язку (п. 5 ч. 1). До цієї групи питань відноситься також визначення правового режиму власності (п. 7 ч.І), правових засад і гарантій підприємництва, правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання (п. 8 ч. 1), засад зовнішньоекономічної діяльності, митної справи (п. 9 ч.І).

Ряд статей Конституції України присвячені регламентації питань юридичної відповідальності осіб (статті 58-63, 68 та іт). Оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, то її правильне встановлення тісно пов’язане із проблемою дотримання прав людини. Тому засади цивільно-правової відповідальності, відповідальності за вчинення злочинів, адміністративних або дисциплінарних правопорушень, як зазначено у пункті 22 частини 1 даної статті, повинні визначатися виключно законами. У частині 3 даної статті визначається, що амністія оголошується законом України.

Визначення загальних засад діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади, статусу органів місцевого самоврядування, територіального устрою держави є одним із центральних завдань будь-якої конституції. Більш детально зазначені питання мають регламентуватися окремими законами. Тому до наступної групи можна віднести вирішальні для і функціонування держави питання організації і порядку діяльності Верховної Ради України (п. 21 ч. 1), і питання організації і діяльності органів виконавчої влади (п. 12 ч 1), побудови та функціонування правоохоронних органів нашої держави, а саме ті, що стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, засад судової експертизи, організації і діяльності прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, основ організації та діяльності адвокатури (п. 14 ч.І), організації державної статистики та інформатики (п. 12 ч.І), засад місцевого самоврядування (п. 15 ч.І), статусу столиці України та спеціального статусу інших місць (п. 16 ч.І). Крім питань побудови та функціонування органів законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування, до цієї групи питань можна також віднести питання статусу народних депутатів України (п. 21 ч.І), основ державної служби (п. 12 ч.І).

Як відомо, громадяни України мають конституційне право на свободу думки і слова, свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації. Відповідно до статті 38 громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Враховуючи важливість зазначених прав людини, вони визначаються виключно у формі закону. До цієї групи питань відносяться також засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації (п. 11 ч. 1), організації і порядку проведення виборів і референдумів.

Конституція відносить до найважливіших функцій держави захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення и економічної, інформаційної і екологічної безпеки. Важливість цих питань обумовлює необхідність саме законодавчого визначення основ національної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку (п. 17 ч. 1), правового режиму державного кордону (п. 18 ч. І), правового режиму воєнного і надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації (п. 19 ч. 1).

Як було зазначено вище, до другої частини питань, що підлягають правовій регламентації виключно законами України, в даній статті відносяться питання, що встановлюються виключно законами України. В межах цієї частини також можна виділити декілька груп найважливіших питань, що виникають у процесі різноманітних суспільних відносин.

Так, виходячи із необхідності забезпечення економічної безпеки держави, саме закон має встановлювати правила фінансових відносин у державі, порядок формування Державного бюджету та бюджетної; системи України, основи грошового обігу та валютного регулювання (п. 1 ч. 2), що є особливо важливим І для розвитку соціально-економічних відносин в Україні. З огляду на це великого значення набуває визначення політики держави щодо утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний чи міграційний режим, відмінний від загального (п. 8 ч. 2). Для впорядкованого розвитку виробництва, нормального функціонування економіки взагалі необхідне встановлення державних стандартів. Зокрема, у пункті З частини 2 даної статті зазначено, що одиниці ваги, міри та часу повинні встановлюватися виключно законами України.

Держава як суб’єкт міжнародного права повинна на законодавчому рівні вирішувати питання, пов’язані з порядком направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав та порядком допуску і умовами перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України (п. 2 ч. 2). Це обумовлено тим, іцо держава має неухильно виконувати взяті на себе міжнародно-правові зобов’язання, а її воля, виражена у відповідному міжнародному договорі, при цьому не повинна суперечити нормам національного законодавства про оборону та національну безпеку. Зазначені питання складають другу групу питань, що встановлюються виключно законами України.

Велике значення для зовнішньополітичної діяльності держави, організації керівництва н Збройними Силами та державної служби має встановлення переліку дипломатичних рангів, військових звань та інших спеціальних звань. Держава, оцінюючи позитивну діяльність окремих осіб та визначаючи ступінь їхніх заслуг, запроваджує систему державних нагород. Тому не випадково, що зазначені питання встановлюються виключно законами України, що і передбачено у пунктах 5 і 6 частини 2 даної статті.

Законодавчо встановлюється порядок використання і захисту державних символів (п. 4 ч. 2) як ознак суверенітету України, введення державних свят (п. 7 ч. 2).

Дана стаття Конституції має важливе значення для впорядкування правового регулювання суспільних відносин у нашій державі, оскільки в ній окреслюється коло найважливіших питань, правове регулювання яких має визначатися та встановлюватися виключно законами України.